В Україні базою формування паливно-енергетичного комплексу є такі види палива: вугілля, нафта, газ, торф, го-рючі сланці. Відповідно сформувалися такі регіони:

а) вугільні басейни:—

Донецький кам'яновугільний басейн, який простя-гається смугою від низов'я р. Ворскли на південний схід до м. Донецька і завертає до м. Луганська;—

Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн, розташований на обох берегах р. Західний Буг;—

Дніпропетровський буровугільний басейн, розташо-ваний на межі з Донецьким;

б) нафтогазоносні провінції та області:—

простягаються смугою від Чернігівської області до Донбасу;—

розташовані в Карпатському регіоні (Львівська, Іва-но-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області) і на Волині;—

розташовані на півдні України (Одеська, Херсонська області й АР Крим).

Україна володіє великим потенціалом енергетичних ре-сурсів, розміщених на більшій частиш її території. Однак важливим при цьому є правильне його використання, зас-тосування паливних ресурсів відповідно до енергетичних потреб, забезпечення збалансованого виробництва. Палив-но-енергетичний баланс утворюється з дохідної та витрат-ної частини. Дохідну частину балансу формують видобуток природного палива (вугілля, газ, нафта, торф, дрова) і ви-робництво природних енергоресурсів (електро- і теплоенергії). Витратна частина паливно-енергетичного балансу охоплює споживання енергетичних ресурсів:—

перетворення на інші види енергії електро- і тепло-енергії, стиснутого повітря і доменного дуття;—

виробничо-технологічні потреби, в тому числі витра-ти на збереження, транспортування і формування держав-ного резерву;—

наповнення природним газом підземних сховищ;—

експорт;—

залишок у постачальників та споживачів наприкінці року.

Під час розрахунку балансових паливно-енергетичних показників користуються показником умовного палива. Для порівняння різних видів палива його переводять в умовне, теплота згоряння 1 кг якого дорівнює 7 тис. кілока-лорій, а тепловий коефіцієнт — одиниці. Для розрахунків приймають, що 1 кг умовного палива дорівнює в середньому 2 кВт/год електроенергії з урахуванням коефіцієнта корис-ної дії електростанцій. Коефіцієнт переводу палива в умов-не: для вугілля — 0,65, для нафти — 0,68, для газу — 1,5, тобто з 1т вугілля отримують 650 кг умовного палива і т.д. Сьогоднішні потреби України сягають 300 млн. тонн умов-ного палива за рік.

У структурі видобутку палива в Україні найбільшу час-тку становить вугілля — 60%, газ — 25%, нафта — 7%. Однак у структурі споживання паливних ресурсів переважає газ — 54%, вугілля — 24%, паливний мазут — 6%. Це є свідченням нераціонального використання власного ву-гілля як паливного ресурсу для виробництва електроенер-гії, що змушує додатково імпортувати природний газ для енергетичних потреб.

Основними стратегічними напрямами вдосконалення структури паливного балансу є запровадження паливозберігаючих технологій та вдосконалення структури балансів енергоносіїв кінцевого використання. Такі заходи дають змогу скорочувати транспортні витрати на доставку енер-горесурсів з інших районів, що забезпечує суттєвий ефект, особливо для зон, віддалених від енергетичних баз.

Вугільна промисловість. Запасів вугілля в Україні приблизно 117 млрд, т, з яких 87% у Донецькому басейні, 2% —у Львівсько-Волинському, 3,5% —у Дніпровському басейні. Значні запаси вугілля є в Харківській і Полтав-ській областях — майже 9 млрд, т, в Закарпатській облас-ті — 0,2 млрд. т. їх в Україні достатньо для задоволення власних потреб і для експорту. Та застарілі технології ви-добутку, аварійність на шахтах зумовлюють низьку їх ефективність, а то й збитковість. До 40% шахт Донбасу є небезпечними щодо раптових викидів газу, обвалів.

Україна видобуває щорічно приблизно 100 млн. т вугілля і щорічно внаслідок аварій гинуть 280—300 шахтарів. Одні-єю з причин такого становища є дефіцит капіталовкладень на оновлення основного капіталу вугільної галузі. Ще на по-чатку 70-х років XX ст. капіталовкладення переважно спря-мовувалися у вугільну галузь Росії, внаслідок чого потуж-ності українських шахт скоротилися на 78 млн. т (40%).

На сучасному етапі вугільна промисловість України має технічні й економічні проблеми, вирішення яких потребує:—

капітальних вкладень на компенсацію вибулих по-тужностей та завершення вже початого будівництва і ре-конструкції багатьох шахт; -—

створення інституційних умов для активної підприємізації у вугільній галузі, розукрупнення великих об'єд-нань на підприємства, здатні забезпечити ефективне ви-робництво;—

удосконалення механізму оплати за вугілля, нала-годження системи оплати праці й соціального захисту шахтарів;—

підвищення рівня безпеки праці шахтарів;—

розроблення технологій, виділення коштів і капі-тальних вкладень для зниження та ліквідації викидів і відходів, які забруднюють довкілля.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промис-ловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції шахт. Не менш важливою і складною проблемою є закриття нерентабельних шахт та перегляд політики формування цін на вугілля і вугільну продукцію. Вирішення її дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, стабілізувати видобу-ток вугілля і створити передумови для його зростання шля-хом будівництва нових шахт.

Нафтова і нафтопереробна промисловість. Нафтова промисловість в Україні існує понад 200 років. У 1771 р. розпочато видобуток нафти у Свободі Рунгурській (поблизу м. Коломиї, Івано-Франківська обл.), а на початку XIX ст. — у Старій Солі біля Старого Самбора на Львівщині. З другої половини XIX ст. Прикарпаття, зокрема Борислав і Над-вірна, було центром розвитку нафтовидобувної галузі. По-чинаючи з останніх десятиліть XIX — початку XX ст. на Прикарпатті видобували понад 2 млн. т нафти за рік (5% світового видобутку). У повоєнні роки нафтовидобуток тут продовжував розвиватися і паралельно проводилися пошу-ки нафти у центральних і східних регіонах України. Це да-ло змогу відкрити понад 150 нафтових родовищ у Сумській, Полтавській та Чернігівській областях, які за запасами пе-ревищували відомі прикарпатські.

Після проголошення незалежності України пошукові роботи активізувалися, оскільки обсяги власного видобутку не задовольняли потреб економіки, а єдиним джерелом пос-тачання нафти в Україну була