ти проводилися у Полтавській, Сумській і Чернігівській об-ластях, на Чорному морі. Було відкрито родовища у східних областях, поблизу острова Зміїний у Чорному морі.

Тепер в Україні видобувають щорічно приблизно 4 млн. т нафти, що забезпечує лише 17% споживчих потреб у наф-топродуктах. Решту нафти Україна імпортує з Росії. Функ-ціонують кілька потужних нафтопереробних заводів: Кре-менчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський. Загальна потужність пе-реробки нафти становить понад 50 млн. т за рік.

Нафтова промисловість України має технічні, еконо-мічні, навіть політичні проблеми:—

застарілими є основні фонди більшості свердловин та їх обладнання; коефіцієнт зношення основного капіталу нафтовидобувної галузі — 60%;—

низький технічний рівень виробництва, недоскона-лість технологічних схем переробних заходів зумовлюють невисокий коефіцієнт отримання світлих нафтопродуктів — 0,5—0,6, тоді як у розвинутих країнах — 0,9;—

відсутність альтернативних джерел постачання наф-ти (з Близького Сходу, Північної Європи, Закарпаття, Ка-захстану);—

низькі темпи добудови нафтового терміналу поблизу Одеси нафтомісткістю 50 млн. т, який міг би забезпечити надходження нафти з близького Сходу і Закавказзя;—

незаінтересованість окремих країн (Росії, Туреччи-ни, Румунії) у становленні нафтотранспортного коридору через Україну для транспортування азербайджанської наф-ти у Європу. На початку 2002 р. частина нафтопроводу — Одеса—Броди — була готова до експлуатації, а відрізок йо-го — Броди—Гданськ — готова прокласти Польща. Украї-на запрошує західних інвесторів до створення спільної нафтотранспортної компанії з передачі кавказької нафти до Європи.

Отже, Україна стоїть перед необхідністю вирішення складних проблем, пов'язаних із подальшим розвитком нафтопереробки як однієї з найважливіших галузей про-мисловості й національного господарського комплексу за-галом. Вони полягають у забезпеченні істотного зростання технічного рівня виробництва. Передусім слід підвищити рівень переробки нафти до рівня країн, які мають високий (до 90%) коефіцієнт отримання світлих нафтопродуктів з однієї тонни нафти. Це забезпечить ефективніше викорис-тання нафтосировини та розширення структури випуску нафтопродуктів.

Газова промисловість. Серед галузей, паливного комплексу газова промисловість домінує, оскільки забезпечує потреби в паливі виробників і населення. Видобуток газу розпочався на початку XX ст., у Прикарпатті. Використо-вували його для задоволення комунально-побутових пот-реб. У повоєнний період активізувалися пошук газових родовищ і розробка обладнання для видобутку, транспор-тування, зберігання, контролю, подачі та використання газу. Були відкриті потужні його запаси у Харківській об-ласті. Після проголошення незалежності в Україні відкри-то промислові родовища у Полтавській області, на Прикар-патті та в Криму. Більшість із них введені в експлуатацію.

За оцінками експертів, запаси природного газу в У краї-ні сягають 1098,4 млрд. м3. Крім цього, перспективні ресур-си становлять 712 млрд, м3, а прогнозні — 2652 млрд. м3.

За останні роки видобуток газу в Україні знизився і ста-новить у середньому 17—18 млрд, м3 за рік, що задовольняє 21—22% національних потреб. Дефіцит газу Україна пок-риває імпортом з Росії і Туркменістану.

Понад половину балансового газу споживає промисло-вість, 30% — енергетика і 18% — комунально-побутовий сектор. Є і регіональні відмінності в споживанні газу: Схід-ний регіон — 62%, Західний — 32%, Південний — 6% .

Функціонування газової промисловості пов'язане з певними технічними, економічними та політичними проб-лемами:—

основні фонди газового комплексу дуже зношені й потребують значних коштів для оновлення;—

недостатнє забезпечення власними газоресурсами змушує Україну імпортувати приблизно 80% потреб з Росії, Туркменістану, що збільшує зовнішню заборгова-ність;—

дефіцит коштів на пошук нових родовищ та видобу-ток газу із закритих свердловин;—

недостатній пошук альтернативних джерел постачан-ня газу, наприклад зі Скандинавії, що дає підстави політич-ного шантажування з боку Росії, зокрема ініціювання про-кладання газопроводу з Росії в Європу в обхід України та ін.;—

нераціональне використання газу, недосконалий ме-ханізм оплати спожитого газу, відчуження та забруднення земель у районах промислової експлуатації газових родо-вищ та ін.

Перспективи розвитку газової промисловості України пов'язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збіль-шенням обсягів пошукового буріння та прискоренням

промислового освоєння відкритих родовищ. Ще один важ-ливий засіб — широке впровадження досягнень НТП, створення міжнародного консорціуму щодо транспорту-вання російського газу в Європу через модернізовану газо-ву мережу України.

Електроенергетика. Функціонування виробничої та обслуговуючої сфер неможливе без використання елек-тричної й теплової енергії. Енергетичною основою розвит-ку продуктивних сил на сучасному етапі та в перспективі є і буде електрична енергія. Сучасна електроенергетика є високомеханізованою, автоматизованою галуззю промис-ловості. У вартості електроенергії міститься висока частка матеріальних затрат і незначна частка живої праці.

В Україні експлуатують три типи електростанцій: теп-лові, гідравлічні та атомні, їх загальна потужність у 2000 р. сягала 52,8 млн. кВт, з яких теплові — 36,3 млн. кВт, атом-ні — 11,8 млн. кВт, гідравлічні — 4,71 млн. кВт. У 2000 р. вони виробили приблизно 171,4 млрд. кВт/год електрое-нергії, з яких 82,6 млрд. кВт/год припадає на теплові елек-тростанції, 77,3 — на атомні, 11,5 млрд. кВт/год — на гід-равлічні.

Основними регіонами розміщення підприємств з ви-робництва електроенергії є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська та Луганська області — на сході, Львівська та Івано-Франківська — на заході, Вінницька та Київська області — в центральній частині України.

Підприємства, які виробляють і передають спожива-чам теплову енергію, розташовані в усіх великих населе-них пунктах України.

Функціонування енергетичної галузі України теж пов'язане зі структурними, технічними, економічними проблемами. Це:

1) необхідність встановлення оптимальних рівнів спо-живання електроенергії, зокрема забезпечення енергопос-тачання галузей, визнаних пріоритетними у структурній перебудові національної економіки;

2) необхідність створення програми розвитку усіх типів електростанцій:—

основний напрям розвитку теплоелектростанцій по-винно бути використання вітчизняного низькосортного ву-гілля;—

основний напрям розвитку гідравлічних електростан-цій — збільшення потужностей шляхом створення нових;—

підвищення рівня безпеки діючих атомних елек-тростанцій, створення ядерно-паливного циклу (розроблення власних технологій переробки уранової руди та вироб-ництва