Об'єкт дослідження політичної економії - виробнича діяльність в економічній системі. Сюди відноситься виробнича діяльність, здійснювана насамперед у сфері матеріального виробництва, по створенню благ і послуг, а також в інших сферах духовного, соціального виробництва, виробництва людини, спрямована на забезпечення економічної життєвості суспільства і його членів (наприклад, виховно-педагогічна діяльність по підготовці робочої сили, діяльність по виробництву знань і інформації, включаючи наукове пізнання, прогнозування, цілеполягання і т.п. необхідні для функціонування і розвитку екосистеми і т.д.). Таким чином, у рамках политекономічного дослідження під виробничою діяльністю розуміється діяльність по створенню матеріальних засобів і благ, а також послуг, необхідних для забезпечення і максимизації економічної життєвості суспільства і його членів.

З урахуванням такого розуміння виробничої діяльності може бути конкретизоване й уявлення про виробничі відношення. Останні можна визначити як відношення, що виникають і встановлюються між суб'єктами в процесі виробничої діяльності при створенні матеріальних засобів і благ, а також послуг, необхідних для задоволення економічних потреб і потреб суспільства і його членів із метою забезпечення їхньої життєвості.

Для більш глибокого розуміння виробничих відношень необхідно вивчити їхню основну функцію і структуру. Дослідження функції - важливий аспект аналізу. Кожне явище по своїй природі багатофункціональне. Виділення головної, основою функції дозволяє визначити цільове призначення, спрямованість того або іншого економічного процесу категорії, ставлення, системи відношень). Функція, виступаючи в якості фактора, що системообразуе, допомагає краще зрозуміти їхню суть.

Виробничим відношенням властива двостороння основна функція. З одного боку, смисл виробничих відношень складається в тому, щоб забезпечити ефективну трудову діяльність із метою створення матеріальних засобів, благ і послуг, необхідних для задоволення людських потреб, виживання й існування людини і суспільства. З іншого боку - створити сприятливі соціально-економічні умови для зміни власної природи людини, розвитку його спроможностей, самоствердження.

Сфера виробництва - основна в життєдіяльності людини. Тут формуються його трудові спроможності, тут вони виявляються, реалізуються.

Діалектика виробничих відношень складається в тому, що через їхнє посередництво здійснюється ефективна праця по перетворенню природи і формується, розвивається сама людина: розвиваються його трудові здібності, удосконалюються виробничі навички, зростає професійна майстерність, накопичується досвід, а водночас, і сама людина розвивається як особистість. З огляду на це, основна соціально-економічна функція виробничих відношень може бути подане як двуедина: забезпечення продуктивної діяльності по створенню матеріальних засобів і послуг, необхідних для забезпечення фізичної життєвості людини і суспільства, і розвитку трудових і інших його здатностей, що забезпечують різнобічний розвиток, самоствердження і максимальну виживаність.

Така двоєдина функція виробничих відношень у сучасних умовах при даній формі поділу праці визначає дві тенденції їхнього розвитку. З одного боку, у зв'язку і в міру необхідності виробництва по створенню засобів і благ, що задовольняють людські потреби, трудові відношення розвиваються в плані вузької спеціалізації робітників, підпорядковуючи їхньої наявної техніки і технології виробництва, не завжди потребуючої високої кваліфікації. У таких умовах здійснюваний суб'єктом вид діяльності жорстко визначає межу прояву і розвитку його фахових здібностей і особистих якостей. Ці межі можуть бути ширше або вуже, але вони завжди об'єктивно перешкоджають реалізації інтересу в різнобічному розвитку здібностей. В даний час реальне положення робітників у матеріальному виробництві таке, що вони заохоплені у виробничий процес на рівні часткових робітників, а часом лише в якості “частини технічної системи”(наприклад, праця на конвеєрі). Це накладає обмеження на розвиток людини в труді і породжує особливе протиріччя в системі притягнення до праці. Суть його в тому, що відносно повне вмикання робітників у суспільне виробництво супроводжується лише частковим включенням різноманіття їхніх знань, навичок і здібностей. Зведення трудової діяльності для більшості людей відносно нескладним і одноманітним вузькоспеціалізованим операціям блокує різнобічний розвиток їх творчих і інтелектуальних здібностей, що забезпечують прогрес і максимізацію життєвості товариства.

З іншого боку, необхідність перетворення трудової діяльності в сферу різнобічного розвитку здібностей особистості потребує розвитку таких виробничих відношень, що обумовлювали б цей розвиток. А це можливо лише при зміні існуючої матеріально-технічної бази, створенні нового функціонально-технологічного засобу труда, що розвиває рамки вузької спеціалізації і жорсткої регламентації фахових ролей, пов'язаного з підвищенням рівня утворення і кваліфікації робітників, універсалізаціей знань.

Основна економічна функція виробничих відношень має цілий ряд додаткових (допоміжних). Так, забезпечення продуктивної діяльності визначається виробничими відношеннями, що виникають у процесі підготування людини до праці і здійснення безпосереднього процесу труда. Підготування до виробництва - це підготування необхідної в кількісному і якісному відношенні робочої сили відповідної професії і кваліфікації. У будь-якому товаристві структура робочої сили повинна відповідати в якісному і кількісному відношенні структурі наявних засобів виробництва. У зв'язку з цим у якості однієї з додаткових функцій виробничих відношень можна назвати формування суспільно необхідних трудових здібностей, забезпечення підготування робочої сили відповідної професії і кваліфікації.

Здійснення безпосереднього процесу виробництва у свою чергу припускає визначений функціонально-технологічний засіб з'єднання робочої сили з засобами виробництва, поділ і кооперацію праці, функціонально-трудову субординацію робітників, організацію і керування виробничими процесами і відношеннями. Всі ці складові можуть бути також розглянуті як допоміжні функції, що дозволяють забезпечити реалізацію основної функції виробничих відношень.

Функціонально-технологічне з'єднання чинників виробництва (робочої сили, засобів і предметів праці) визначає технологічну функцію виробничих відношень. Суть її складається