в перебуванні різноманітних прийомів, засобів і коштів проведення виробничих процесів, взаємодії факторів праці для одержання заданого результату і відповідно до цього функціональний розподіл засобів і умов виробництва, посад і робочих місць.
Технологічна функція визначається рівнем розвитку коштів і предметів праці, масштабу їхній застосування, ступенем використання й інтенсивністю впровадження нововведень, необхідним комбінацією і професійно-кваліфікаційним складом робочої сили.
Виробничі відношення, що виникають у процесі здійснення виробничої діяльності, крім технологічної, виконують і інші функції. Так, наприклад, наявність множини цілей у виробничій діяльності, розосередження її по території, необхідність синхронізації умов при виробництві продуктів усередині і між колективами потребують виділення процесів організації і керування в якості самостійної функції виробничих відношень.
Організаційно-управлінська функція являє собою інформаційно-регуляційний процес, здійснюваний особою групою робітників. Керування й організація припускають не тільки формулювання цілей виробничої діяльності і засобів їхній досягнення, але і можливостей керування робітниками, їхню функціонально-трудову координацію і субординацію, а також здібність сприймати, берегти, накопичувати і переробляти інформацію про виробничі процеси і відношення.
Організаційно-управлінський процес, аналізований у системі виробничих відношень, припускає, по-перше, урахування і контроль за виробничими відношеннями і процесами і, по-друге, збір, опрацювання і збереження, поширення і використання інформації про неї.
Взаємозв'язок усіх функцій утворить внутрішній механізм виробничих відношень по здійсненню процесу виробництва виробничої діяльності.
Праця для суб'єкта - і ціль, і кошти. Тому в якості додаткової функції трудових відношень виступає оцінна функція. Вона відбиває відношення людей до праці, що склалися трудовим відношенням і знаходяться в тісному зв'язку з основною економічною функцією трудових відношень. Від відношення до праці і трудових відношень багато в чому залежить реалізація основної функції - забезпечення продуктивної трудової діяльності по створенню матеріальних благ і засобів і розвиток трудових і інших здібностей людини, що забезпечують прогрес суспільства.
Крім того, важливою додатковою економічною функцією виробничих відношень є їхня стимулююча функція. Вона пов'язана з принципом розподілу життєвих благ по праці. Суть її складається в стимулюючому впливі трудових відношень на виробників у напрямку поліпшення якісних і кількісних показників виробництва, зацікавленості робітників у досягненні великих результатів при менших витратах, у їхньому прагненні до підвищення кваліфікації, розвитку різнобічних здібностей і т.д.
Структура і характер виробничих відношень
В даний час існує безліч різноманітних точок зору визначень структури. Найбільше плідний, на наш погляд, підхід до структури, як до упорядкованого засобу зв'язку, взаємодії елементів (компонентів) системи. Структура грає важливу роль у формуванні системи. Саме через структуру здійснюється взаємодія структурних компонентів, що визначать порядок і засіб їхнього включення в систему цілої. Структура - це засіб або закон зв'язку елементів, що формується на основі їхньої функціональної взаємодії.
Структура - поняття дуже широке як по змісту, так і по обсязі. Визначення структури припускає рішення двох взаємозалежних завдань: по-перше, з'ясовування того, із яких компонентів (елементів, підсистем) складається досліджувана система, тобто вивчення її складу, і, по-друге, з'ясовування того, як ці компоненти (елементи) між собою пов'язані і взаємодіють при виконанні системою своїх функцій.
Вивчення складу системи не може обмежитися простим виявленням компонентів, що утримуються в ній, (елементів) із боку їхніх субстанціональних властивостей. Тут важливо провести дослідження з погляду їх місця в рамках цілого, тобто по виконуваним функціям. Крім того, вичленення самих компонентів системи повинно бути проведене з достатньою точністю. Тільки ті компоненти, що органічно властиві системі, надають їй цілісний характер і тим самим породжують у неї деякі нові властивості, що не зводяться до властивостей складових її компонентів (елементів) - явище емерджентності або неаддитивності. Вичленення таких необхідних і достатніх для самого існування системи компонентів і відмінність їх від випадково привнесених ззовні - складне завдання. Вирішити її можна тільки на базі представлення досліджуваної системи як частини деякої метасистеми, тобто ззовні, із середовища, у якому вона уписана й у який вона функціонує. Ще Гегель відзначав: “… для розуміння нижчих ступіней необхідно знайомство з вищим організмом, тому що він є масштабом і першообразом для менше розвитих; тому що в ньому усе дійшло до своєї розвитої діяльності, ясно, що лише з нього можна пізнати нерозвинене" (8, т. 2, 545).
Такі основні відправні пункти системного підходу до дослідження структури. Використовуючи ці положення, спробуємо провести аналіз структури окремо узятого виробничого відношення і всієї сукупності відношень.
Вивчення политекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відношень.
Головним завданням економічної теорії є характеристика основ економічних систем через аналіз організаційно-економічних і соціально-економічних виробничих відношень.
У процесі організації виробництва виникають загальні організаційно-економічні відношення, що відображають певний його рівень. Вони відображаються такими абстрактно-загальними категоріями, як праця, засоби виробництва, поділ праці і т.д., і виражають систему відношень «людина - виробництво».
Організаційно-економічні відношення безпосередньо пов'язані з продуктивними силами. Вони виникають із приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва і т.д. У загальному ці відношення втілені в господарській системі організації і керування економікою на різних рівнях.
Конкретні організаційно-економічні відношення відображені в господарських системах окремих галузей суспільного виробництва - економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я і т.п. Їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відношень належать форми і методи господарювання, характерні для усіх галузей економіки. До останнього сьогодні відносять, по-перше, ринкову систему, у центрі якої - товарно-грошові відношення, по-друге, підприємництво, що засновано на ефективному веденні господарства. Загальні організаційно-економічні відношення - це і відношення в сфері грошового обертання, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту,