Соціально-економічні відношення сприяють виникненню зв'язків «людина-людина». До них відносять закономірності розвитку відношення власності (у першу чергу на засоби виробництва), що тісно пов'язані з відтворенням суспільного виробництва в цілому як економічного кругообертання, що відбувається через виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг.

Дослідження соціально-економічних відношень розкриває соціальні можливості інтеграційних процесів у сучасному суспільстві і керуванні господарством. Це також дає можливість визначити ступінь відповідності економічної діяльності вимогам зростання суспільного багатства і пов'язаним із ним інтересом більшості членів суспільства.

Дослідження соціально-економічних відношень показує, хто реально володіє засобами виробництва і фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається поділ виготовлених продуктів і послуг, і нарешті, як і скільки трудящий працює на себе і на іншіх членів суспільства.

Виробничі відношення відносяться до складних поліструктурних утворень. Досліджувати їхню структуру можна з різноманітних точок зору. Класифікація виробничих відношень і їхніх структур може бути проведена по різноманітних ознаках.

У структурному плані виробничі відношення, так само як і всі економічні відношення підрозділяються по сферах застосування суспільної праці:

сфера виробництва суспільної людини,

сфера матеріального виробництва,

сфера духовного виробництва,

сфера соціального виробництва.

У рамках систем діяльності виробничі відношення виникають в економічній, політичній, духовній і системах, де людина виробляє. Об'єкт политекономічного дослідження - виробничі відношення в економічній системі. До них відносять відношення виникаючі в сфері матеріального виробництва, включаючи підсфери, що обслуговують політичну, людиновиробничу і духовну системи суспільства в частині виробництва для них матеріальних благ і засобів. Крім того, сюди відносять трудові відношення, що виникають у підсфері відтворення робочої сили, знань і інформації, необхідних для розвитку продуктивних сил і економічних відношень, а також у підсфері соціально-політичних послуг, за допомогою яких забезпечується регламентація, регулювання і захист сформованих виробничих відношень, що укладаються.

Роздивимося структуру окремо узятого трудового відношення. Воно може бути подано як мікросистема(рід) деякої метасистеми (класу відношень) - виробничого, економічного відношення.

Трудове відношення, так само як і будь-яке інше економічне відношення, припускає наявність насамперед трьох основних елементів: суб'єктів, наділених активністю і направляючих її на об'єкти або на інших суб'єктів; об'єктів, на які спрямована активність суб'єкта (суб'єктів); самої активності, практичної діяльності, що виражається в тому або іншому засобі оволодіння об'єкта суб'єктом або у встановленні суб'єктом взаємодії з іншими.

Крім того, у структурі трудового, як і будь-якого економічного, відношення варто виділяти також такі елементи, як функціональна ціль, умови і засоби досягнення цілі, результати відношення.

Ціль - це намічений свідомістю, ідеально передбачений результат діяльності людини. Людина не просто змінює форму того, що дано природою, але разом із цим здійснює «і свою свідому ціль, що як закон визначає засіб і характер його дій і якої він повинний підкоряти свою волю» (1, т. 23, 189). Ціль, характеризуючи взаємодію суб'єкта й об'єкта, відбиває спрямованість відношення.

Засоби й умови досягнення цілі - це об'єктивні предмети або дії, що включені в структуру відношення і забезпечують реалізацію цілі, одержання визначеного результату. Засоби й умови тісно взаємозалежні з метою відношення, їхні взаємовідносини носять характер двосторонньої детермінації. З одного боку, у залежності від поставленої цілі здійснюється вибір коштів і умов для її досягнення. З іншого боку - та сукупність засобів, якої суспільство розташовує на даній стадії розвитку, у загальному виді визначає і спектр цілей і завдань, досягнення котрих можливо і реально. «… Людство ставить собі, - писав Ф.Энгельс,- завжди тільки такого завдання який воно може розв'язати, тому що при ближчому розгляді завжди виявляється, що саме завдання виникає лише тоді, коли матеріальні умови її рішення вже є в наявності, або, принаймні, знаходяться в процесі становлення» (1, т. 13, 7). Таким чином, характер відношення, його ціль і завдання багато в чому залежать від тих засобів і умов, що є на даному етапі розвитку. Неправильний вибір засобу, недооблік умов визначає неможливість досягнення цілі й у кінцевому рахунку неможливість реалізації відношення.

З'ясувати структуру відношення - не значить тільки перерахувати всі елементи, із яких воно складається. Поданий у такому виді елементарний аналіз трудового відношення виявляється не конкретним і не дозволяє докладно охарактеризувати це відношення. Тому для того, щоб піднятися на рівень більш конкретного опису структури відношення, необхідно врахувати, що усі виділені елементи - суб'єкт, об'єкт, сама діяльність і т.д. - реально виступають у безлічі різноманітних форм. Так, у ролі суб'єкта трудового відношення можуть виступати конкретний індивід, сім'я, ця або інша соціальна група, клас, трудові осередки і колективи, територіально-національні спільності і, нарешті, суспільство в цілому, у тій мірі, у який ми протиставляємо його природі.

По формах буття трудові відношення диференціюються на внутрішні і зовнішні, нормативні (модельні)і реально функціонуючі, економіко-ідеологічні і практичні.

По внутрішній структурі трудові відношення діляться на відношення обусловлювання, мотиваційні, цілейполягання, регулятивні, оцінні і повинності.

З погляду значимості трудові відношення можуть бути класифіковані на сутнісні і соціально-технологічні (продукційні). Такий підрозділ характеризує не виділення особливих родів або видів відношень, а їхній специфічний аспект. Сутнісний аспект припускає розгляд трудових відношень із погляду інтересів різноманітних верств, груп, класів, окремих індивідів. Головне тут складається в тому, на що спрямовані, які цілі й у чиїх інтересах здійснюються ті або інші трудові відношення. Соціально-технологічний (продукційний) аспект дає характеристику відношенням незалежно від інтересів суб'єктів у плані форм, методів, засобів, прийомів, за допомогою яких вони здійснюються.

По змісті трудові відношення підрозділяються на власне трудові і відношення, їх обслуговуючі (сервісні).

Основними видовими групами власне трудових