У залежності від того, у якому відношенні взаємодії суб'єктів будуть знаходитися до суспільного прогресу, забезпеченню життєвості суспільства і його членів (будуть сприяти або гальмувати їх), ці економічні відношення рівності і нерівності можуть втілювати в собі соціально-економічну справедливість (або кривду). Тому не всяка рівність (наприклад, зрівняльність) - історичне благо, що збігається із соціальною справедливістю, і навпаки. Справедливість, таким чином, виступає певною мірою рівності і нерівності, тобто характеризує їхнє сполучення, необхідне і припустиме для здійснення суспільного процесу, забезпечення і максимізації життєвості суспільства і його членів.

Специфічною рисою виробничих відношень виступає їх гуманізація. Відповідно до визначення, даному у філософському енциклопедичному словнику, гуманізм є система поглядів, що змінюється історично, що визнає цінність людини як особистості, його право на свободу, щастя, розвиток і прояв своїх здібностей.

Стосовно до виробничих відношень гуманізація означає, якою мірою вони сприяють розвитку здібностей людини, його самовираженню, прояву задатків і талантів. У процесі гуманізації відбувається подолання функціонального відношення до людини в праці лише як до засобу досягнення певного економічного ефекту, виробничому фактору.

Гуманізація виробничих відношень - складна комплексна проблема. Її рішення пов'язане як із зміною засобу праці, технології й організації виробництва, скороченням ручної малоквалифікованої і важкої фізичної праці, так і послідовною реалізацією у всіх сферах, фазах і видах виробничому відношенні принципів «по здібностям» і «від кожного в міру здібностей». Гуманізація включає забезпечення людей працею по здібностях, створення рівних можливостей для розвитку їхніх здібностей, розподіл засобів, умов і функцій праці в залежності від здібностей кожного і т.д.

Всі види, підвиди й аспекти трудових відношень характеризуються відношеннями визначення соціально-економічної поведінки, серед яких важливе значення мають відношення примуса (владні відношення), відношення стимулювання і дестимулювання, інформаційного керування і т.д. Крім того, характерними рисами трудових відношень виступають відношення відповідальності і безвідповідальності, відношення еквівалентності і не еквівалентності. З переходом до ринкової економіки найважливішою рисою трудових відношень повинна стати свобода - свобода вибору роду занять і роботи, свобода розвитку і застосування здібностей, свобода переміщення і т.д.

3. Місце відношень власності на засоби виробництва в системі виробничих відношень

Вичерпний аналіз відношень власності можливий лише при багатосторонньому, многоаспектном їхньому дослідженні, тобто власність можна розглядати як узагальнення характеру взаємозв'язків між елементами структури економічного відношення, соціально-економічна умова виробництва, соціально регламентований засіб діяльності по реалізації (вирішенню протиріччя, поступки) інтересів суб'єктів, соціально зафіксовану модель поведінки людини, категорію, що відбиває соціально-економічну природу засобу виробництва, і т.д. Зокрема, у загальному плані власність є соціальна фіксація приналежності речі (об'єкта), або, іншими словами, соціальна визначенність (персоніфікація) речі. У цій якості власність виступає як умова, що визначає взаємовідносини суб'єктів щодо їхньому відношенню до факторів і результатів виробництва, тобто власність регламентує і соціально фіксує взаємозв'язки структурних елементів будь-якого економічного відношення: соціальну диспозицію суб'єктів, форми і характер взаємодії і т.д.

При дослідженні відношенні власності суттєве значення має виділення об'єктного і суб'єктного аспектів. У першому випадку важливо установити вплив об'єкта персоніфікації на форми і засоби цієї персоніфікації. В другому - виявити соціально значимі властивості суб'єкта, що дозволяють йому вступити у відношення власності, бути або не бути реальним власником.

Власність є не що інше, як монополізація суб'єктом корисного ефекту того або іншого об'єкта: людина «вкладає» свою волю (свободу) у річ (Гегель). Ця об'єктивна умова реалізації суб'єктом свого інтересу, тому що об'єкт власності обумовлює соціально-економічну силу суб'єкта і тим самим визначає засіб реалізації його інтересу. Таким чином, відношення власності - соціально регламентований механізм взаємодії інтересів.

Економічний зміст власності як системи відношень персоніфікації і соціальної регламентації виражається за допомогою сукупності взаємозалежних категорій, що розкривають основної риси відношень обміну діяльністю і її результатами в процесі забезпечення відповідними матеріальними умовами життєдіяльності індивідів. Найбільше суттєвою характеристикою тут виступає засіб з'єднання речовинних і особистих факторів виробництва, причому цей засіб необхідно роздивитися не тільки у фазі обміну (до власне виробництва), але й у дійсній динаміці виробничого процесу. Економічний зміст реалізується в різноманітних формах власності. Форма власності - це сукупність певних економічних відношень, що опосередковує той або інший засіб забезпечення життєдіяльності (засіб одержання і використання у своїх інтересах корисного ефекту матеріальних і соціальних благ).

При дослідженні власності необхідно розрізняти як її ідеальну модель (модельний аспект), закріплену частково в теоретичних системах, у нормах права, так і дійсне буття відношень власності. Оскільки діюча власність виявляється тільки в спілкуванні (Маркс), остільки зміст власності може реалізовуватися тільки в конкретно-історичному відтворювальному процесі. Таким чином, форми реалізації власності - соціально регламентована діяльність суб'єктів, що фактично здійснює їхній інтерес за допомогою конкретних форм економічних відношень. Ця регламентація може бути закріплена правовими нормами, а може виступати як традиція, моральний принцип і т.д. Іншими словами, форма реалізації власності - це практичний алгоритм діяльності суб'єктів в. його соціально регламентованої визначенності.

Реальний зміст відношень власності, її форм і форм реалізації найбільше повно розкривається при багатомерній, «об'ємної» моделі власності.

Стрижнем такого підходу повинний стати аналіз функціонального змісту відношень власності, що доповнюється дослідженням і інших аспектів феномена власності.

Спочатку можна виділити як мінімум три зрізи або аспекту, проблеми - функціональний, присвоенческій і аспект аналізу власності як механізму реалізації інтересів.

Про дійсний соціально-економічний характер тієї або іншої форми власності можна судити, лише проаналізувавши те, чиї інтереси, і якою уявою ця форма власності реалізує. Домінування інтересів окремих індивідів дозволяє говорити про приватний характер власності, домінування винятково інтересів держави