Наступний період позначений девальвацією курсу вітчизняної грошової одиниці — не такою стрімкою, як у 1994 (240%) або 1995 (72.5%)роках, та все ж досить відчутною: впродовж: 1998року гривня знецінилася на 80%, 1999го-на52% [12, с 31-33]

Безперечно, падіння курсу національної валюти значною мірою зумовле-не російською фінансовою кризою у серпні 1998 року та її наслідками для України. Проте, на думку автора статті, це неєдиний чинник негативного впливу на курс гривні.

На сьогоднішній день курсова політика являється одна з головних причин падіння курсу гривні у 1999 році, на нашу думку, полягає в тому, що Національ-ний банк України не міг ефективно ви-користати весь інструментарій грошово-кредитної політики. Центральні банки мають у своєму арсеналі такі основні класичні інструменти монетарної політики:

встановлення облікової ставки як базової ціни національних грошей;

обов'язкове резервування залучених коштів комерційних банків;

підтримка ліквідності комерційних банків за допомогою кредитних аукціонів, ломбардного кредитування та операцій РЕПО;

операції з державними цінними паперами на відкритому ринку;

проведення інтервенцій для підтримання курсу національної валюти.

Минулого року НБУ зосередився на одному з них — регулюванні грошової маси на ринку шляхом використання нормативу обов'язкових резервів залучених коштів комерційних банків. Із лютого 1999 року цей норматив підвищено до 17% і контроль за його дотриманням упродовж року здійснювався подекадно.

Проте навряд чи можна сказати, що такий підхід був ефективним. Кожне падіння курсу гривні та пожвавлення спекулятивних інтересів підштовхувало комерційні банки до порушення встановлених норм. Навіть поява Положення "Про нормативи обов'язкового резервування коштів банківською системою України" та санкції, передбачені ним, суттєво не вплинули на поведінку банків і їхніх клієнтів. Тому впродовж 1999 року НБУ використовував також заходи щодо посилення нагляду за діяльністю комерційних банків. Зокрема, постійні перевірки регіональними управліннями НБУ дотримання банка-ми правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку, особливо торгівлі готівковою валютою в обмінних пунктах. Час від часу ці заходи давали певні позитивні результати. Однак чергове падіння курсу гривні зводило зусилля НБУ нанівець.

Утім, було б помилкою вважати, що ситуація на валютному ринку протягом 1999 року цілковито залежала від ефективності економічних методів регулювання Національним банком грошової маси в обігу держави

Ситуацію на валютному ринку 1999 року визначала не лише ефективність регулятивних методів НБУ. Значний тиск на курс гривні створювали зовнішні борги держави та політичні чинники, пов'язані з виборами Президента України

Значний тиск на курс гривні створювали також зовнішні борги держави. До девальвації курсу гривні, особливо восени, спричинилися також політичні фактори, пов'язані з виборами Президента України. Значний вплив об'єктивних чинників на рішення у сфері валютного регулювання спонукав до зміни курсової політики протягом року.

У 1999 рік валютний ринок вступив, не в кращому стані. Ринкові

механізми мало впливали на поведінку суб'єктів ринку, що змушувало НБУ протягом січня тримати курс гривні незмінним, хоча дія оголошеного до кінця 1998 року валютного коридору закінчилася. Формально Національний банк продовжував політику валютного коридору, оскільки в пресі не було повідомлень про її зміну. Затримка з її оголошенням обумовлювалася невизначеністю джерел, за рахунок яких можна було б утримувати курс у його межах. Адже після фінансової кризи 1998 року валютні резерви НБУ значно зменшилися, а сподівання на отримання міжнародних кре-дитів залишалися сподіваннями. [ 12, 33-35 ]

Невизначеність ситуації у сфері курсоутворення негативно вплинула на обсяги валютної торгівлі в легальному секторі. За січень обсяги продажу валюти на Українській міжбанківській валютній біржі (на початку року торги проводилися тільки на біржі) знизилися порівняно з груднем 1998 року в 1.5 раза. Левова частка операцій із купівлі-продажу валюти перемістилася на «чорний» ри-нок (ідеться про фірми, які займаються конвертуванням безготівкової валюти у готівкову), де реальна ціна одного долара становила 4.0 — 4.2 грн., тоді як за офіційним курсом у січні — 3.427 грн.).

Розуміючи ситуацію, НБУ запевняв, що робить усе необхідне для дерегуляції валютного ринку, й обіцяв найближчим часом ужити необхідних заходів щодо відновлення ринкових методів регулювання попиту й пропозиції на валюту та визначитися з курсовою політикою поточного року. Справді, на початку лютого було оголошено межі нового курсового коридору — 3.4 - 4.6 грн./до-лар. Передбачалося, що девальвація гривні в межах коридору становитиме 35.2%. Керівництво НБУ наголошувало, що темпи девальвації будуть повільними, і за верхню межу валютного коридору гривня в 1999 році не вийде.

Після визначення валютного коридору національна грошова одиниця девальвувала в лютому на 5.1%. Темпи знецінення гривні були надто високими, і НБУ, побоюючись нестабільності на ринку, збільшив норматив обов'язкового резервування залучених коштів комерційних банків із 15 до 17%. Це одразу призвело до стрімкого зростання відсоткових ставок на міжбанківському кредитному ринку.

Водночас для регулювання грошової маси в обігу НБУ почав ефективно використовувати аукціони з продажу депозитних сертифікатів. Аукціони відбувалися протягом усього року і дуже допомогли Національному банку в його прагненні контролювати ситуацію на грошовому ринку.

Обіцяючи втримати гривню в межах курсового коридору, уряд і Національний банк, на наш погляд, робили ставку на кредити МВФ, за рахунок яких уже не один рік поповнювалися валютні резерви держави. Також робилася ставка на адміністративні методи регулювання валютного ринку (вплив на формування тенденцій на ринку шляхом прийняття положень і постанов, що обмежують діяльність комерційних банків на валютному ринку). МВФ, одначе, був проти політики стримування падіння курсу гривні