Валютні резерви — це джерело стабільності національних грошей і гарантія погашення зовнішніх боргів. У 1999 році на обслуговування і погашення зовнішнього боргу Україні необхідно було витратити понад 2 млрд. доларів, у тому числі 670 млн. доларів — за раніше отриманими кредитами від МВФ. Загроза дефолту змусила уряд і НБУ прийняти умови, висунуті МВФ. Слід, однак, зазначити, що рух до лібералізації ринку зумовлювався не лише вимогами МВФ, а й прагненням вирішити проблеми зовнішньоекономічних розрахунків, спричинені дисбалансом попиту і пропозиції валюти та обмеженим доступом до її купівлі. Експерти Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України пов'язують падіння експорту в першому кварталі 1999 року (на 18%) із проблемами вільної купівлі-продажу валюти на ринку.

Прийняттю остаточного рішення стосовно лібералізації валютного та відкриття міжбанківського ринків передувала низка заходів, спрямованих на послаблення відповідних обмежень. Насамперед 24 лютого Національний банк своєю постановою збільшив розмір ма-ксимального відхилення від офіційно-го курсу за операціями купівлі-продажу готівкової валюти — з 5 до 10%. Крім того, з 5 до 10% збільшено розмір максимально допустимої маржі між курсами купівлі та продажу за операціями в обмінних пунктах банків.

Наступним кроком НБУ на шляху лібералізації валютного ринку став дозвіл банкам на:

придбання валюти для некритичного імпорту;

купівлю валюти під погашення кредитів резидентів у вільно конвертованій валюті;

надання кредитів для купівлі валюти резидентами.

Упевнившись, що ситуація на валютному ринку перебуває під контролем, НБУ в березні 1999 року приймає рішення про відкриття міжбанківського ринку та призупинення до особливого розпорядження операцій із купівлі-продажу валюти на УМВБ.

Умови купівлі валюти на міжбанківському ринку залишилися практично такими ж, як і на біржовому: банки, перевіривши необхідні документи клієнтів, мали право купувати валюту лише за їхні кошти. Робота із власними коштами все ще заборонялася.

Процес формування офіційного курсу гривні зазнав істотних змін. На УМВБ офіційний курс визначався шляхом встановлення фіксингу. На міжбанківському ринку він встановлюється як середньозважена величина курсів комерційних банків за обсягами купівлі-продажу валюти на кінець дня.

Після лібералізації валютного ринку курс гривні впродовж березня знизився на 8.37%. Із часом практика роботи банків на валютному ринку довела, що девальвація курсу була об'єктивно необхідною і корисною для всіх суб'єктів валютного ринку. Експортери збільшили обсяги продажу валюти, що зумовило зростання її пропозиції і дало НБУ змогу суттєво поповнити валютні резерви. Так, у березні — липні 1999 року Національний банк придбав на ринку 521 млн. доларів, збільшивши резерви до 1.3 млрд. доларів (наприкінці вересня вони зросли до 1.5 млрд. доларів). Банки також виграли, — зі зростанням обсягів продажу валюти збільшилися їхні доходи.

Таким чином, лібералізація валютного ринку стимулювала низку позитивних тенденцій:

- збалансувалися попит і пропозиція валюти;

- збільшилися обсяги ринку (вони зросли практично вдвічі);

- почав діяти ринковий механізму курсоутворення гривні.

У процесі лібералізації валютного ринку НБУ скасував ще ряд обмежень. Зокрема, відмовився від права регла-ментувати відхилення курсів угод на міжбанківському ринку від офіційного курсу. Суб'єкти ринку, здійснюючи купівлю-продаж валюти, самостійно визначають розмір маржі між курсами і комісійними. НБУ також скасував заборону на відхилення курсів готівкового продажу від офіційного курсу. Раніше банкам заборонялося продавати й купувати готівкову валюту через каси та обмінні пункти за курсом, що відхилявся більш як на 10% від офіційного. Активно розробляються подальші заходи, серед них — дозвіл комерційним банкам на переведення частини своїх статутних фондів у валюту, дозвіл на авансову оплату імпортерами контрактів.

Рівновага на валютному ринку та відносна стабільність вітчизняної грошової системи дали змогу НБУ навесні 1999 року тричі знизити ставку рефінансування: з 5 квітня — з 60 до 57%; із 28 квітня — з 57 до 50%; у травні ставку було знижено до 45%.

Проте стабілізація ситуації на валютному ринку після вдалої його

лібералізації (з 1 квітня по 21 липня гривня знецінилася всього на 1.05%) була тимчасовою. Вміло управляючи грошовими потоками, Національний банк лише дещо затримав девальваційні процеси. Із часом вони посилилися, порушивши плани НБУ щодо курсової політики 1999 року.

Першою «незапланованою» девальвацією гривні було липневе зниження курсу на 8.03%. Його пов'язують із загостренням ситуації на ринку нафтопродуктів і зростанням цін на них. Але до зростання курсу доклали рук і банки, які, користуючись збільшенням попиту на валюту, розбалансували ринок шляхом підвищення готівкового курсу долара, який потому стимулював зростання безготівкового курсу. І хоча НБУ вдалося стабілізувати ситуацію і втримати гривню в межах оголошеного коридору, напруження на валютному ринку не зникло.

З початком серпня ситуація на ринку знову загострилася. За перші 10 днів місяця гривня знецінилася на 9.45% — курс вийшов за межі оголошеного на 1999 рік валютного коридору. В операторів ринку це викликало деякий шок. Вони були впевнені, що НБУ, провівши інтервенції, не допустить перевищення верхньої межі коридору.

Однак інтервенцій не було. У Національному банку розуміли, що продаж валюти в умовах, коли попит на неї щодня зростає, призведе до подальшої девальвації гривні,