4. ПРИРОДНИЙ ТА МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Чисельність населення України невпинно зменшується. В 1995р. становить близько 52 млн.чол., що на 0,76 і 1,1% менше, ніж у 1994 та 1993 рр. відповідно. Зменшення населення відбувалось як за рахунок природного скорочення, так і завдяки від’ємному сальдо міграції (перевищення чисельності емігрантів над іммігрантами). Скорочення населення характерне як для міських поселень, так і для сільських. Серед 229 міст країни з чисельністю населення понад 20 тис.чол. у минулому році в 177 або в 77,2% чисельність громадян зменшилася, в 26 (11,4%) збереглася і в такій самій кількості міст зросла. Серед міст – “рекордсменів” щодо людських втрат – Горлівка (2,6%), Єнакієве (1,8%), Костянтинівка (1,6%), Макіївка (1,4%), Маріуполь (1,1%)

Більшість міст, де чисельність населення збереглась або зросла, належить до Західного регіону (Дрогобич, Калуш, Гадяч, Сарни і т.д.). Серед обласних центрів України столиці країни та адміністративного центру Автономної Республіки Крим лише 6 зберегли або дещо збільшили (від 0,1 до 0,6%) чисельність населення: Рівне, Луцьк, Вінниця, Івано-Франківськ, Тернопіль, Хмельницький.

Щодо чисельності населення по областях України існує тенденція виділення, на фоні загального скорочення, деяких західних областей, де вона зросла. Це стосується Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської областей.

Народжуваність в Україні в 1994р. порівняно з 1993р. знизилась до 10,0 народжених на 100 жителів, смертність збільшилась до 14,7 чол., а природне скорочення становило відповідно 4,7 чол., в тому числі в сільській місцевості – 7,2 чол. У регіональному розрізі природний приріст зберігають Волинська (0,2), Закарпатська (2,9), Івано-Франківська (1,5), Рівненська (2,1), Чернівецька (0,3) області, тобто Західний регіон України. Найвища народжуваність характерна для Рівненської області (14,5 дітей на 1000 жителів).

На соціально економічний розвиток країни великий вплив має зростання міграції. Процеси міграції стали окремим і специфічним фактором формування національного ринку праці. За даними Мінстату України обсяги стаціонарних міграцій не перевищують 1,2-1,3 млн.осіб, тобто ці величини стосуються лише незначної частки громадян України та іноземних громадян, які включені в зовнішній і внутрішній територіальний обіг населення в Україні, що видно з схеми 4.1.

Схема 4.1

Структура територіального руху населення в Україні

Внаслідок широкомасштабного прихованого безробіття активізувалися трудові внутрішні міграції, які мають об’єктивні передумови щодо розвитку. Чисельність тільки маятникових (щоденних) мігрантів з офіційних джерел склала в 1996р. 1,3 млн.осіб або 20% сільського населення працездатного віку.

Міграційний рух населення областей Західного регіону має істотні відмінності від інших регіонів України. Це, передусім, пов’язано з прикордонним розміщенням регіону, високою густотою населення, особливо сільського, та історичними особливостями соціально-економічного розвитку областей регіону.. Вказані особливості та набагато вищий, ніж в інших областях України, рівень незайнятості населення істотно відбиваються на напряма, структурі та інтенсивності трудових міграційних потоків.Якщо в період з 1961 по 1975рр. середньорічні обсяги потоків постійної міграції. Трудової маятникової та сезонної міграцій співвідносились як 1:22:2,0, тобто на кожну 1 тис.осіб працездатного віку, котрі переселились до міст, припадало 22тис. мешканців сіл, які працювали в містах (трудових маятникових мігрантів) і 2,0 тис.чол., котрі щорічно виїжджали за межі своїх областей на сезонні роботи, то за 1976-1991 рр. середньорічні обсяги цих трьох видів трудових потоків постійної, маятникової та сезонної міграцій вже стали співвідноситися як 1:42:1,8.

Аналіз інтенсивності та географія напрямів трудової міграції в регіоні свідчить про те, що вона характеризувалася яскраво вираженої спрямованістю із села в місто. За роки екстенсивного економічного розвитку (1960-1990 рр.) із сіл до міст Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської та Чернівецької областей переселилось відповідно понад 400, 220, 160 і 130 тис.чол., або 55-58% загального приросту міського населення цих областей (у середньому в Україні цей показник становив 50,2%). Міграція сільського населення в міста безпосередньо пов’язана з міжгалузевим перерозподілом трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, будівництво, на транспорт, у сферу обслуговування. Цей вид міграції відігравав суттєву роль у забезпеченні робочою силою промислового виробництва, в перерозподілі на роботу молодих спеціалістів і кадрів робітничих професій, а також в урбанізаційних процесах. В основному завдяки міграції по лінії “село-місто” міське населення областей Карпатського регіону зросло з 1538,7 тис.чол.у 1959р. до 3205,4 тис.чол. у 1991р., або більше ніж удвічі. За вказаний період міське населення зросло у Львівській області з 821,4 до 1660,5 тис.чол., Івано-Франківській відповідно з 249,4 до 616,8 тис.чол., Закарпатській – з 264,9 до 529,3 тис.чол., Чернівецькій – з 203,0 до 398,8 тис.чол. За цей період сільське населення в регіоні зменшилось на 155,3 тис.чол. Більше всього чисельність сільського населення зменшилась у Львівській області (186, тис.чол.). Зросло воно лише у Закарпатській області з 655, тис.чол у 1959р. до 736,6 тис.чол. у 1991р.

З огляду на існування значних резервів трудових ресурсів у Західному регіоні спостерігається сезонна міграція населеня, за якої переважна більшість працездатного населення щорічно виїздить на сезонні роботи в інші регіони України і за кордон, минаючи біржі праці й державну систему служб зайнятості Якщо за 1970-1990рр. Тут спостерігалася тенденція до зменшення, то нині, з переходом України до ринкової економіки, формуванням і розвитком ринку праці, її обсяг значно збільшився. Так, якщо в 1970 р. з Івано-Франківської області на сезоні роботи виїжджало 60 тис.