чол. працездатного населення, у 1980р. – 36,3 тис.чол., у 1990р. – лише 20 тис.чол., то в 1993р. – уже 65 тис.чол., а в 1997р. – понад 10 тис.чол. Найбільша їх чисельність припадає на Рожнятівський, Надвірнянський, Косівський, Коломийський та Долинський райони. Серед тих, хто виїздить тимчасово (як правило, терміном від 6 місяців до 1 року) на сезонні роботи за кордон, переважна більшість працює на збиранні врожаю цитрусових, фруктів та овочів у Греції, Кіпрі, Польщі, Угорщині, Німеччині, на лісозаготівлях – у Литві й Росії, на виконанні будівельних і сільськогосподарських робіт – у Чехії, Угорщині, Росії й Польщі, на підприємствах нафтової та газової промисловості – в Тюменській області Російської Федерації. З-поміж областей Західного регіону України найбільше число сезонних зовнішніх трудових мігрантів припадає на Закарпатську область (понад 200 тис.чол.)
Щодо сучасного трудового міграційного руху населення та його впливу на розвиток та регулювання ринку праці в Україні, то йому притаманно значне зменшення обсягів постійної, трудової маятникової міграції населення, які реалізовувалися здебільшого в межах регіонів держави, а різке збільшення сезонної трудової міграції й еміграції населення, обсяги яких через високий рівень незайнятості населення особливо зросли в Україні за останні 5 років, значно розширилась їх географія. Якщо раніше учасниками трудових міграцій населення за кордон були в основному представники прикордонних областей, то нині за кордоном на тимчасових сезонних роботах у іноземних роботодавців за наймом і договорами підряду працюють особи, котрі репрезентують практично всі регіони України.
Найбільше офіційно зареєстрованих зовнішніх трудових мігрантів у 1998р., які тимчасово працювали за кордоном, було Закарпатській (2979 чол.), Львівській (1871 чол.), Тернопільській (618 чол.) та Івано-Франківській (327 чол.) областях.
З областей Західного регіону на тимчасові роботи за кордон щорічно виїжджають приблизно 800 тис.чол., що становить п’яту частину трудових ресурсів регіону.
5. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ
Економічна криза та спад виробництва в Україні призвели до різкого зменшення сукупного попиту на робочу силу. Тенденція до щорічного зменшення кількості вакансій на підприємствах, в організаціях та установах зберігається і донині. Це особливо непокоїть з огляду на зростання прихованого й відкритого безробіття, оскільки особи, які шукають роботу, не можуть її знайти, що в свою чергу призводить до трудової міграції населення за кордон (особливо кваліфікованої робочої сили), а також різних негативних соціальних явищ.
З-поміж регіональних ринків праці України найгірша ситуація у Західному регіоні. Якщо для України загалом на жовтень 1998р. на одне робоче місце припадало у середньому 20 зареєстрованих громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, то для Івано-Франківської, Закарпатської, Волинської, Львівської, Рівненської, Чернівецької та Тернопільської областей показник відповідно дорівнював 148, 81, 69, 61, 52, 49, 41.
Упродовж останніх років попит на працю у країні не відповідав реальному. Спад виробництва відбувався швидшими темпами, ніж скорочення зайнятості. Різні заходи щодо протистояння масовому безробіттю, з одного боку, формально зберегли робочі місця, а з іншого – призвели до масового затримання виплати заробітної плати. Загальна сума боргу із виплати заробітної плати у січні 1998р. становила 5 148 млн.грн., що дорівнює двомісячному фонду оплати, нарахованому для виплати працівникам, зайнятим в економіці, а в грудні 1998р. досягла 6 587 млн.грн., у тому числі в бюджетній сфері – 992 млн.грн. Масовим явищем на підприємствах і в організаціях стала вимушена неповна зайнятість населення. Найбільших розмірів приховане безробіття досягло у Західному регіоні України.
За відсутності попиту на робочу силу будь-які заходи щодо поліпшення зайнятості не допоможуть кардинально зменшити чисельність безробітних у регіоні. А відтак дефіцит сукупного попиту на працю є однією з головних причин безробіття.
Створення нових і збереження наявних робочих місць неможливе без подолання економічної депресії й загального підвищення виробництва. У 1997 – першій половині 1998р. хоча і тривав спад виробництва, але його вдалося загальмувати. Так, якщо в 1995р. зниження валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні порівняно з попереднім роком становило 12,2%, то у 1996 – 1997рр. цей показник відповідно дорівнював 10 і 3,2%. Темпи скорочення випуску промислової продукції у 1995-1997рр. відповідно тсановили 12, 5,1, 1,8%, а продукції сільського господарства – 3,6, 9,5, 1,9%. Якщо у 1995р. збитково працювало кожне п’яте підприємство, то у 1997р. – кожне друге, при цьому сума збитків, одержаних ними, за станом на початок грудня становила 4,3 млрд.грн. Проте за перше півріччя 1998р. порівняно відповідним періодом 1997р. приріст ВВП становив 0,2%, темпи освоєння капітальних вкладень зросли на 8,5%, випуск промислової продукції було збільшено на 0,7%.
У Закарпатській області в 1997р. валовий суспільний продукт у розрахунку на одного мешканця був удвічі, а обсяг капіталовкладень – у чотири рази менший відповідно показників України загалом. Дещо кращий стан економіки у Львівській області порівняно з іншими областями Західного регіону України. Якщо в 1995р. для області капітальні вкладення на одного жителя були в 1,6 раза, то в 1997р. – лише в 1,1 раза менше від аналогічного середньодержавного показника.
У 1996р. на обліку в службах зайнятості України перебувало 982,6 тис. незайнятих громадян, що значно перевищило їх число у попередні роки. Найбільша питома вага припадала на частку працівників, звільнених з підприємств, установ та організацій з власної ініціативи. Головна причина такого звільнення зумовлена стримуванням керівниками відповідних підприємств і установ процесу вивільнення надлишкової чисельності працюючих у зв’язку з неспроможністю забезпечити їх вихідною допомогою. Досить поширеною стала практика вимушених відпусток без збереження заробітної плати
