За 1991р. міграційне сальдо в сільській місцевості додатнє і становить 148,4 тис. осіб, за 1992р. –78,8 тис. осіб, за 1993р. –41,7 тис. осіб, за 1994р. – 0,5 тис. осіб, за 1995р. міграційне сальдо збільшило сільське населення на 13,0 тис. осіб. Люди повертаються в села не тому, що там краще жити, а тому, що у містах стало жити важко. Затримка зарплати та проживання по дві-три сім’ї в одній квартирі змушують старше покоління повертатись до вимерлих батьківських осель.

Досліджуючи внутрішній міграційний рух населення, можна побачити, що у попередні десятиріччя переважав міграційний потік з сіл у міста, зараз спостерігається зворотнє – наростаюча тенденція переселення з міст у села.В зв’язку з цим внутрішню міграцію можна розділити на два напрямки:

Особливістю всіх демографічних процесів є парність, протилежна спрямованість, взаємозумовленість і залежність (народження – смерть, вибуття – прибуття, шлюб-розлучення тощо). Ці властивості є системоутворюючими факторами, що формують населення як систему з усіма його якостями. Кожен розглянутий компонент пов’язаний з численними іншими як структурно, так і функціонально, і тому при дослідженні їх динаміки не може розглядатись ізольовано. Так, процеси природного та механічного руху населення залежать від його демографічної структури, соціального складу, потенціалу здоров’я, національного складу, освітнього рівня і т.п.; в свою чергу, формування соціальних якостей, зокрема потенціалу здоров’я та освітнього потенціалу, тісно пов’язане з процесами природного та механічного руху населення, його складом за статтю і віком, соціальними групами та ін. Отже, важливе значення мають рухливість населення, тобто зміни, що викликані його механічним рухом, плинність або зміна чисельності населення і його складу під впливом соціальної мобільності та природного руху.

Міське населення Західної України на початок 1996 року становило 67,9% загальної чисельності населення Західного регіону. Аналіз даних щодо динаміки міських жителів свідчить про те, що до 1993 р. приріст змінився на скорочення міського населення, яке становило 70,3 тис. осіб, в 1994р. – понад 281 тис. осіб, а в 1995р. – 286,3 тис. осіб.

Динаміка міського населення має значні територіальні відмінності. У 1995р. зберігалась тенденція зниження темпів приросту міських жителів у Донецько-Придніпровському регіоні і незначного зростання приросту населення у слабоурбанізованому Західному регіоні (Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька області). Джерелом приросту чисельності міських жителів цих областей був природний приріст (відповідно1,4; 1,7; 1,0 тис. осіб).

Змінюється і співвідношення між типами міських поселень – містами і селищами міського типу. В зазначений період мало місце зростання кількості міст і зменшення селищ міського типу, що пов’язане з наданням селищам міського типу статутсу міст та переводом селищ міського типу в ранг сільських поселень.

Аналіз розподілу жителів за типами розселень свідчить про те, що хоч міські поселення в 1995р. складали трохи більше 4% усіх поселень України, однак у них проживало понад дві третини населення. При цьому міста складали менше третини міських поселень, але вони концентрували понад 86% міських жителів. До того ж основна їх частка (понад 50%) припадає на великі міста з числом жителів понад 250 тисяч. У таких містах проживає понад 16 млн. осіб із приблизно 30 млн. жителів міст. В малих містах проживає понад 8 млн.осіб.

ВИСНОВОК

Україна знаходиться у перехідному періоді в економіці й соціальній сфері проводяться докорінні зміни щодо створення фундаментальних основ ринку. Вдала адаптація населення до нових умов життя і стабілізаційція процесів розвитку суспільства залежить від тривалості перехідного періоду, який можна скоротити лише піднесенням реального сектора економіки, тобто матеріального виробництва. А це, в свою чергу, здебільшого залежить від розвитку національного ринку праці.

В структурі зайнятості Західного регіону тривають негативні зміни зростає приховане безробіття, скорочується чисельність працюючих у галузях матеріального виробництва та науці на фоні збільшення зайнятості в більшості галузей невиробничої сфери, кваліфікований персонал змушений займатися не відповідними йому видами діяльності.

На ринку праці існує тенденція до зменшення пропозиції праці, яка перебуває під безпосереднім впливом рівня й структури оплати праці, адже рішення про участь в оплачуваній праці, форми, тривалість, інтенсивність цієї праці людина приймає багато в чому залежно від розмірів і умов одержання трудового винагородження.

Через низьку платоспроможність багатьох підприємств та бюджетний дефіцит виплати зарплати значно затримуються, відбувається їх натуралізація, що негативно відображається на мотиваці праці та стимулює нерегламентовану зайнятість. Заробітна плата майже не виконує своїх функцій з відтворення, стимулювання перерозподілу робочої сили через недієвість заходів щодо її реформуання.

Таким чином, саморозвиток і пристосування ринку праці до сучасної економічної ситуації сформували в Західному регіоні України досить суперечливі соціально-трудові відносини тінізація доходів, галузева розбалансованість ринку праці, наявність значного прихованого безробіття. Регулювання ринку праці вимагає взаємоповязаного вирішення проблем у сфері макроекономічної стабілізації, структурної перебудови фінансово-кредитної, бюджетної і податкової політики, соціального захисту населення.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ: