Рельєф місцевості, характер грунтів, майданчики для промислового і цивільного будівництва відрізняються надзвичайно великою різноманітністю не тільки в масштабах країни, а й у середині економічного району. Через це їхня економічна характеристика є найбільш істотною для аналізу розміщення продуктивних сил усередині району і не має суттєвого значення для міжрайонного зіставлення.

Кліматичні умови, позбавлені такої контрастності, є подібними не лише для окремих економічних районів, а й для економічних зон. Несприятливі кліматичні умови зумовлюють значне зростання вартості всіх видів будівництва (тобто капітальних вкладень) і поточних витрат у виробничій та невиробничій сферах. У ряді галузей кліматичні умови впливають на вибір технологічної схеми виробничого процесу, що також пов’язано зі зменшенням або збільшенням капітальних вкладень та експлуатаційних витрат.

Трудові ресурси як чинник розміщення продуктивних сил фахівців оцінюють з різних точок зору. Дехто вважає, що розміщення виробництва має здійснюватисьу повній відповідності до існуючого розміщення трудових ресурсів. Інші фахівці розглядають проблему робочої сили в процесі розміщення виробництва як другорядну порівняно з іншими економічними чинниками. У нинішніх умовах чинник трудових ресурсів для розміщення виробництва в Україні набув першорядного значення. Це зумовлено насамперед досить нерівномірним розміщенням трудових ресурсів і поглибленням диспропорції між трудовими ресурсами і можливостями його використання, зменшення чисельності населення, зростанням безробіття та значимості кваліфікованої, інтелектуальної праці в умовах поглиблення кризи виробництва.

Науково-технічний прогрес. Всебічне використання його досягнень, розвиток на їх основі нових галузей і вдосконалення наявних традиційних зумовлює зміни у структурі суспільного господарства, зрушення у розміщенні окремих виробництв. Розвиток науково-технічного прогресу характерезується повсюдністю поширення, тобто за своєю сутністю розвиток науки і техніки екстереторіальний, всеохоплюючий і має всебічний вплив на життєдіяльність людей.

Отже, раціональна й ефективна територіальна організація продуктивних сил країни має базуватися на науково обгрунтованому врахуванні не окремих умов і чинників, а всієї їх сукупності. Важливого значення у зв’язку з цим набуває організація служби відстеження (моніторингу) за різними чинниками, що впливають на розміщення виробництва. Розміщення продуктивних сил має постійно корегуватися відповідно до зміни умов і нових вимог практики.

3. Сучасний стан і територіальна організація галузі

До технічних культур відносяться цукроносні, олійні, волокнисті культури та каучуконоси. До цукроносних культур відносяться цукрова тростина та цукровий буряк. Більше половини цукру виробляється з цукроносної тростини – тропічної трав’янистої однорічної культури. Цукрову тростину переробляють поблизу плантацій, бо її перевезення та тривале зберігання пов’язані з великими труднощами. Отриманий у результаті переробки цукор-сирець транспортується на будь-яку відстань на цукрорафінадні заводи. Цукрову тростину вирощують в США, Індії, Бразилії, Мексиці, Австралії, на Кубі, Філіппінах, у Пакистані, Аргентині, ПАР, Перу, В’єтнамі, Китаї. Головні транспортери тростинного цукру-сирцю: Куба, Бразилія, Мексика, Ямайка, Пуерто-Ріко, Філіппіни, Маврикій, Австралія. Основними імпортерами є країни Європи, Японія, Канада.

Цукровий буряк як цукроносна культура з кожним роком набуває дедалі більшого значення. Вирощують його переважно в країнах Європи і Північної Америки. Головними виробниками цукру-сирцю з цукрового буряку є Франція, Німеччина, Україна, Італія, Росія, Великобританія, Іспанія, Польща, Чехія, Словаччина. Великих експортерів бурякового цукру немає. Винятком є Франція. Поступово стає великим експортером цього продукту Україна. Більщість країн Європи та США імпортують цукор, навіть якщо у них є власне виробництво.

Олійні культури є сировиною для одержання жирів рослинного походження, що відіграють і раціоні харчування питомішу роль, ніж жири тваринного походження. Головною олійною культурою є соєві боби, з яких у світі отримують до олії. Близько 60% збору соєвих бобів та 80% виробництва соєвої олії припадає на США. Ця олія виробляється також у Китаї, Кореї, Японії, Канаді, Бразилії, Індонезії. Важливе значення для корму худобі має те, що залишається після видобування олії з бобів, - соєвий шрот. Його експортують з США до країн Європи.

Арахіс вирощують в багатьох країнах субтропіків та тропіків. Він поширений в Індії, Нігерії, країнах Західної Африки, Індонезії, Бразилії, Аргентині, США, Китаї. Основні експортери – країни Західної Африки, імпортери – країни Європи.

Рапс – однорічна трав’яниста рослина; розповсюджений як олійна культура у Польщі, Угорщини, країнах Північної Європи, США, Канаді, Китаї. Найбільшим експортером рапсового насіння та олії є Канада.

Соняшник вирощується головним чином у Росії, Україні, країнах Південної Європи, США, Аргентині, Китаї.

Найбільшу кількість бавоняного насіння збирають в Індії, Пакистані, Китаї, США, Узбекистані.

Окрім згаданих польових олійних культур, є важливі деревні олійні культури. Так, сушена м’якоть кокосових горіхів (корпа) переробляється на кокосову олію. Половина світового виробництва корпи припадає на Філіппіни. У країнах Південно-Східної Азії та екваторіальної Африки поширені оливні пальми, з плодів яких одержують пальмову та пальмово-ядрову олії, що використовуються як в харчовій, так і у парфумерній промисловості.

Значне місце серед продукції олії займає маслична олія, що одержується з маслин – плодів оливкового дерева. Основний регіон вирощування довговічних оливкових дерев – середземноморські країни. Перше місце належить Італії, друге – Іспанії, потім ідуть Португалія, Греція, Туреччина, Кіпр, країни Північної Африки, Албанія, Болгарія.

Волокнисті культури є сировиною для текстильної промисловості. Більша частина їх вирощується в країнах і районах тропічного і субтропічного клімату. Найважливішою волокнистою