Вступ. Предмет, завдання, функції економічної історії, її зв”язок з іншими історико-економічними дисциплінами.
1. Предмет економічної історії, її періодизація.
2. Функції, методологія курсу.
3. Мета та завдання дисципліни. Основні джерела її вивчення.
4. Зв”язок з іншими історико-економічними дисциплінами.
1. Економічна історія – самостійна історико-економічна дисципліна, яка досліджує господарську діяльність народу, різні типи господарства, форми прояву цієї діяльності на кожному конкретному історичному етапі, аналізує динаміку продуктивних сил і виробничих відносин людей, розвиток конкретних галузей економіки, економічну політику держав, класів стосовно великих історичних періодів та епох, з часів зародження людства до сьогоднішнього дня. Об”єктом дослідження є господарство України в контексті світового господарства: Англії, Голландії, Франції, Німеччині, США, Японії.
Хронологічні рамки дисципліни. Початковими хронологічними рамками економічної історії (історії народного господарства, історії економіки), що виникла як наука в рамках політичної економії є історико-економічні описання в знаменитій книзі А.Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776 р.). В першій половині ХІХ ст. в Західній Європі з”являється ціла низка праць, спеціально присвячених історії господарства. Кінцевими хронологічними рамками економічної історії є сьогоднішній день.
З часу виникнення економічної історії існує її періодизація. Різні дослідники по-різному підходили до періодизації. Російський соціолог Л.І.Мечніков поклав в основу періодизації географічний фактор, зокрема водні шляхи сполучення. Німецький економіст Б.Гільдебрандт застосував для цього історію грошей, американський економіст Є.Хентінгтон – клімат, англієць А.Тойнбі – культуру і релігію; інші дослідники господарства брали за основу торгівлю, обмін, кредит. В 60-х роках ХХ ст. популярними стали теорії індустріального суспільства французького соціолога Р.Арона і американського економіста У.Ростоу.
По-своєму до періодизації підійшли українські вчені Б.Д.Лановик, З.М.Матисякевич, Р.М.Матейко, виділивши її наступні періоди:
1. Господарство первісної доби і перших цивілізацій (з часу зародження людства до ІУ ст. н.е.).
2. Господарство середньовіччя (У-ХУ ст.).
3. Господарство періоду розкладу феодалізму і становлення індустріального суспільства (ХУІ – ХУІІІ ст.)
4. Господарство індустріального періоду (30-і роки ХІХ – 50-і роки ХХ ст.).
5. Сучасне господарство (50-і роки ХХ ст. до сьогоднішнього дня).
ІІ. Економічній історії властиві наступні функції:
1. Прагматична (пропаганда наукового досвіду і уроків господарського розвитку).
2. Оціночна (аналіз основних етапів господарського розвитку повинен супроводжуватись моральною оцінкою мети, шляхів, засобів і результатів економічного розвитку).
3. Культурна (історико-економічній науці властива функція соціальної пам”яті, яка дозволяє зберегти спадковість в господарській практиці. Акумуляція в соціальній пам”яті знань про форми і методи господарювання робить їх відомими, знайомить з варіантними і альтернативними моделями господарського розвитку в різних способах виробництва).
4. Фундаментальна (наукове обґрунтування форм господарювання, критика тих способів, які виявились неефективними).
5. Світоглядна (ознайомлення з формами, методами господарювання в різних країнах світу з метою вибору найефективніших і найрезультативніших з них).
6. Ідеологічна (використання в практиці господарської діяльності програм, пропонованих різними політичними силами суспільства).
Як і будь-якій іншій науці, економічній історії властиво при дослідженні використовувати методи, які б сприяли більш повному засвоєнню курсу:
- діалектико-матеріалістичний (всі економічні процеси і явища розглядаються в розвитку);
- єдність логічного і історичного в економічному аналізі, процесі прийняття господарських рішень;
- конкретного аналізу історичного (кожне явище повинно розглядатись лише історично, лише в зв”язку з іншими, лише в зв”язку з конкретним досвідом історії);
- наукового підходу до оцінки економічних процесів, явищ, подій, форм господарювання;
- вміння виділити загальне і конкретно-історичне в економічному дослідженні;
- вміння об”єктивно оцінити позитивний досвід господарювання інших країн;
- математично-статистичний метод;
- вміння вичленити об”єкт дослідження (в нашому випадку – господарство);
- відновлення спадковості в різних типах господарювання;
- метод наукової абстракції.
ІІІ. Актуальність вивчення економічної історії пояснюється необхідністю усвідомлення закономірностей економічного розвитку українських земель в умовах незалежності України, яка стала суб”єктом світової цивілізації. А зробити це без історичного екскурсу в минуле неможливо, тому що в господарському досвіді наших предків є чимало позитивного, що можна і треба використати в сучасному господарюванні.
Завдання курсу полягає в:
- ознайомленні і засвоєнні студентами загальних тенденцій, закономірностей, характерних рис господарського розвитку США, Японії, ФРН, Франції, Великобританії на найважливіших етапах соціально-економічного процесу;
- засвоєнні форм і методів господарювання в Україні в історичному аспекті, специфіку економічного життя;
- уміння аналізувати і порівнювати господарський розвиток світу і України протягом тисячоліть, визначати генезу, становлення, розвиток і занепад різних економічних систем;
- оволодінні сучасними методами кількісного і якісного аналізу, моделюванні економічних процесів;
- обізнаності і пропагуванні передового досвіду людства, прогресивних методів господарювання;
- використання набутих знань в будівництві національної ринкової економіки України, зміцненню її зв”язків з економіками інших країн;
- сприянні набуття Україною повноправного, авторитетного і впливового суб”єкта світової цивілізації;
- умінні на основі набутих знань прогнозувати майбутній економічний розвиток.
Основними джерелами вивчення економічної історії є:
- матеріали і документи археологічних розкопок;
- архівні матеріали з економічних питань;
- праці видатних вітчизняних та зарубіжних економістів і істориків;
- монографічна література;
- спогади очевидців економічних подій, документи, листи;
- статистичні і довідкові матеріали;
- матеріали періодичної преси;
- документи та матеріали законодавчих, виконавчих та економічних органів держав з економічних питань.
ІV. Економічна історія дає реальне бачення довготермінових тенденцій економічного розвитку. Вона – одне із основних джерел фактичного матеріалу для всіх економічних наук. Економічна історія забезпечує тісний зв”язок історико-економічного пізнання з розвитком економічних знань в цілому. Вона допомагає, як основне джерело фактичного матеріалу, у вивченні економічної теорії, економіки промисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу.
Економічна історія тісно взаємодіє з конкретними економічними теоретичними, історичними, правовими, соціальними дисциплінами, історією науки, мистецтва, релігії. Всі ці дисципліни нею розглядаються не самі по собі, а тільки з точки зору їх ролі в розвитку