Фінансовий лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку

Для більш глибокого розуміння «фінансового лізингу», на думку автора, варто звернутися до історії походження (виникнення) зазначеного поняття. Ні для кого не є секретом те, що при розгляді того чи іншого питання виникають суперечності, викликані різним баченням процесів або явищ, які, відповідно, і призводять до дискусій. На думку одних дослідників, варто вважати, що всі економіко-правові відносини, пов’язані із лізингом, належать до нового або новітнього періоду історії господарських взаємозв’язків. Але це не зовсім так. Документи свідчать, що оренда (лізинг) є відомою людині із давніх часів. Тому, як вважають інші науковці, лізинг має глибоке історичне коріння. На мою думку, остання позиція є більш обгрунтованою.

Ідея лізингу є далеко неновою, хоча сам термін “лізинг” (leasing) як такий з’явився порівняно недавно. Розкриття сутності лізингової угоди виникло у часи Арістотеля (384/383 – 322 рр. до н.е.). Про даний вид угод було відомо ще в древній державі Шумер (приблизно 2000 р. до н.е.). Зокрема, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водяних джерела, волів та інших тварин.

Якщо звернутися до інших древніх цивілізацій, наприклад, греків, римлян та єгиптян, то вони вважали оренду доступним та вигідним, а можливо й єдиним засобом придбання устаткування, землі та домашньої худоби.

Досить цікавою є практика древніх фінікійців, що були справними моряками і торговцями. Вони практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою природою дуже схожою на типову форму сучасного лізингу устаткування. Велика кількість короткострокових договорів оренди забезпечувала одержання судна й екіпажа. За сучасних умов дані угоди відповідають операціям, так званого, “мокрого” лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувалися на термін, що покривав увесь розрахунковий період економічного життя суден. Чартерні угоди передбачали прийняття орендарем на себе більшу частину зобов’язань, що випливають із монопольного використання арендованих засобів.

З історії відомо, що у різні часи орендувалися не тільки різноманітні типи сільськогосподарської техніки і промислове устаткування, але навіть військова техніка. Першу практично проведену лізингову угоду варто віднести до 1066 року. Адже саме тоді Вільгельм Завойовник орендував у нормандских судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

У XI сторіччі у Венеції практикувалася угода, котра була близькою за змістом до сучасної угоди із здійснення лізингових операцій. Вона полягала в наступному: венеційці сдавали в оренду торговцям і власникам торгових суден дорогі на ті часи якорі, які по закінченні плавання поверталися власникам, які потім знову здавали їх в оренду.

У Середні Віки орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися, як правило, сільськогосподарські знаряддя і коні. Проте час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми і предмети оренди.

Слід зазначити, що довгий час лізингові відносини мало чим відрізнялися ві орендних, тобто були взаємоповязаними. Розрізняти їх почали трохи пізніше.

У цей же час операції, аналогічні сучасному лізингу, застосовувалися в Англії. У Великобританії одним із перших нормативних актів, що регулюють відношення, схожі з лізинговими, був Закон Уельсу 1284 р. Довгострокова оренда власності у багатьох випадках була єдиним доступним засобом через жорстку систему земельного законодавства придбання прав на використання землі. Тому предметом оренди часто було фермерське устаткування і коні. Отже, оригінальна ідея поділу володіння і власності, а також і можливості користуватися без володіння є відомою праву із найдавніших часів.

На початку XX сторіччя у Великобританії в зв’язку із розвитком промисловості, збільшенням виробництва різноманітних видів устаткування зросла кількість товарів, що здаються в лізинг та оренду. Подальший розвиток лізингу й оренди – продажу призвело до необхідності розмежування договорів лізингу й оренди – продажу.

Лізингові операції були відомі й у США. Перший зареєстрований орендний договір персональної власності з’явився у США на початку XIII сторіччя, коли члени гільдії одержали за ним в оренду коней, фургони і коляски. Стрімкий розвиток економічних відносин обумовив зацікавленість виробників техніки й устаткування в одержанні необхідного фінансування під час виготовлення своєї продукції. Ця обставина, у свою чергу, викликала в США на початку XX сторіччя хвилю нового виду кредитування – кредиту, виплачуваного в рострочку. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо поряд із необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план – графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, забезпечуваного продавцями – даний вид лізингових відношень залишається дотепер найважливішим інструментом постачань по лізингу.

Під час Другої світової війни почав швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов’язаний із транспортними засобами. У 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте «батьком» автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Фрэнк – торговий агент із Чикаго, який на початку 40-х років першим запропонував довгострокову оренду автомобілів.

Комерційні банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розвиткові лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 р. рішення Ради керуючої Федеральної резервної системи, що дозволило банкам створювати дочірні фірми для сдачі в оренду устаткування, а потім і нерухомості.

У країнах континентальної Європи лізингові компанії почали створюватися у першій половині 60-х рр. XХ ст. На відміну від США і Великобританії, тут правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливим в силу особливостей західноєвропейської системи права. Ці особливості було докладно проаналізовано М. Джованьолі у фундаментальному дослідженні «Лізинг в Європі – розвиток і юридична природа». На його думку, уся складність перенесення лізингу на європейський грунт полягала в тому,