Останнім часом у цивільному праві низки зарубіжних країн наводяться юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких – було прийнято відповідні законодавчі акти.

За рівнем правового забезпечення лізингових відношень можна виділити трьох основні групи країн:

країни, я яких прийнято спеціальні закони, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);

країни, в яких регулювання відбувається спеціальними підзаконними актами (країни ”загального права” – Англія, Австралія);

країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерним є те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але й між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відношень, що виникають при лізингу.

Наприклад, лізинг майна у Франції почався з 1960 р., а закон, який регулював лізингові відносини і називався „Про підприємства, що практикують кредит – оренду”, було прийнято 3 липня 1966 р.

Згідно із цим Законом, договір лізингу вважався таким, якщо:

устаткування було спеціально придбане для здачі в оренду;

орендар має право купити власність по закінченні терміну дії договору за ціною, встановленою на момент складання договору;

опціон на право наступної покупки устаткування є обов’язковим.

Лізинг нерухомості також визначається Законом 1966 р., відповідно до якого у Франції було створено товариства по операціях із нерухомістю у сфері промисловості та торгівлі. Цим компаніям надаються істотні податкові пільги. Звичайна угода по лізингу складає 15-20 років. До об’єкту договору лізингу відноситься земля.

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб’єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1965 р. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

Наприклад, характерною рисою англосаксонської системи права є той факт, що в будь-який договір складовою частиною входять особливі умови, які сторони мали на увазі (це є специфічним інститутом англійського права), використовувані судами для виконання волі сторін, якщо вони не зробили застереження з якого-небудь питання у контракті. Не є виключенням і договір лізингу. Ці, вищезазначені умови, містяться в Законі „Про постачання товарів і послуг”:

умова про „спокійне” володіння майном лізингоодержувачем протягом всього строку дії договору;

умова про те, що майно, яке є предметом договору, відповідає вимогам щодо якості;

умова про придатність майна для спеціальних цілей, якщо лізингоодержувач під час переговорів довів до відома це іншій стороні.

В англійському праві договори лізингу та майнового найму належать до групи відносин, які називаються залежним утриманням.

Договір лізингу ніколи не може перерости у договір купівлі-продажу, у нього ніколи не включається опціон (документ, який засвідчує право придбати або продати певне майно на визначених умовах у майбутньому). Договір лізингу в Англії не відноситься до різновиду договору оренди (звичайної).

Ознаки договору лізингу в Англії:

він укладається на термін, не менший 75% терміну амортизації;

у ньому передбачається повна чи практично повна виплата вартості устаткування.

Фінансовий лізинг в Англії має ряд особливостей – збереження за лізингодавцем права власності на майно на весь період договору, по закінченні якого відбувається покупка; вибір типу устаткування і постачальника здійснюється тільки орендарем, на ньому ж лежить відповідальність за транспортування, стан і ремонт устаткування, починаючи із підписання договору; якщо орендар відмовляється по закінченні договору викупити устаткування і воно продається лізинговою фірмою третій особі, то орендар має право претендувати на частину виторгу від цього продажу.

У країнах третьої групи стосовно лізингових угод широкого використання набувають також загальні положення цивільного і торгового права. Цілком можливо розглянути їх на прикладі Німеччини. У перше десятиріччя використання лізингу в ФРН з початку 60-х до початку 70-х рр. не було спеціалізованого регулювання відносин по лізингу.

Перше судове рішення в Німеччині, у якому йшлося про лізинг та містилося його визначення з метою оподаткування, було прийнято Федеральним фінансовим судом 26 січня 1970 р. і відоме під назвою „Рішення про лізинг”. Воно було взято за основу при розробці законодавчого акту, прийнятого 19 квітня 1971 р. і названого Постановою про лізинг рухомості. Відповідно до її умов договором фінансового лізингу є договір, укладений на певний строк, протягом якого він не може бути розірваний однією зі сторін, а періодичні платежі, внесені протягом цього періоду користувачем, повинні покрити витрати на придбання чи на виробництво устаткування, а також інші можливі витрати, що понесла лізингова компанія.

В акті перелічуються 4 ознаки, за якими визначається договір лізингу:

основний термін контракту – від 40 до 80% терміну амортизації;

вартість опціону повинна співвідноситися з вартістю устаткування на момент реалізації опціону;

періодичні платежі за відновлений термін договору лізингу (якщо це має місце) повинні бути номінальними;

якщо предметом лізингу є спеціальне устаткування, необхідне тільки користувачу, то „економічним” власником такого устаткування буде вважатися користувач. Тут законодавець проводить розмежування права власності на економічну і юридичну власність: юридичним власником виступає лізингодавець, а економічним (несе зобов’язання по утриманню та обслуговуванню майна) є лізингоодержувач.

Доречно відмітити, що становище із лізингом у країнах Західної Європи висвітлюється у річних звітах Європейської федерації асоціації лізингових компаній „LEASEUROPE”, яку було створено у 1972 р. в Брюсселі. Членами цієї федерації є лізингові союзи Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Великобританії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Австрії, Португалії,