Лізинг нерухомості також визначається законом 1966 року. В 1967 році у Франції були створені Суспільства по операціях з нерухомістю у сфері промисловості і торгівлі (СИКОМІ). СИКОМІ мають форму акціонерних компаній з капіталом не менше 10 млн. франків, які повинні бути повністю внесені до моменту створення суспільства. Лізинговим компаніям СИКОМІ надаються істотні податкові пільги: на 85% прибули звільнення від податку, прискорена амортизація і т.д.

Таблиця показує розділення лізингових операцій між СИКОМІ і не членами цієї системи.

Таблиця 3

Кількість операцій

1985 р. | 1986 р. | 6 перших місяців 1987 р.

СИКОМІ

Організації не є членами СИКОМІ | 1135

312 | 1465

555 | 894

275

Звичайно угода по лізингу нерухомості триває 15-20 років. Об'єктами можуть бути: земля, будови, обробні роботи, система шляхів сполучення, устаткування, що розглядається як нерухомість по своєму призначенню (ліфти і т. д.). Оплата звичайно проводиться прямим регресивним або змішаним способом. Крім “BNP” інші банки також створили компанії: “Креді Ліоне” - “Смебай”, “Сосьете Женераль” - “Софінбай”.

в) Австрія

В Австрії середній термін оренди складає від 2 до 15 років відповідно до економічно доцільного терміну служби предмету лізингу. Опціон на покупку або продовження не допускається, після закінчення терміну дії контракту орендар може укласти новий контракт на оренду предмету лізингу протягом періоду експлуатації, що залишився або вступити в переговори про покупку.

Як і у ФРН, в Австрії основою для розвитку лізингу став закон про наїм. Лізинг в Австрії розвивається вже 25 років. В лізинг здаються навіть дитячі сади і школи. Для використовування податкових пільг за законом 1984 року необхідно, щоб термін договору по лізингу не перевищував 40% - 90% загального періоду використовування устаткування, і щоб об'єкт лізингу був самостійною одиницею.

Однією з провідних лізингових фірм є “Райфайзен лізинг” з участю в її капіталі “Донау банку”.

г) Італія

Перша лізингова компанія в Італії з'явилася в 1963 році. В даний час Італійська лізингова асоціація налічує 50 компаній.

Найбільша італійська (компанія) лізингова група “Локафіт” віддає в лізинг робочий інструмент, землерийні машини, сільськогосподарські машини, устаткування для офісів, комп'ютери, нерухомість, транспорт (автомобілі, літаки, судна і т. д.)

Одним із засновників є “Банк Насиональ де Лаворо”. Група створила сумісні фірми у ФРН, Франції, США, Іспанії, Китаї, здійснює операції з Угорщиною і Югославією.

д) Японія

В Японії найбільшою лізинговою компанією є “Gentury Leasing System”, створена в 1969 році. Її сплачений капітал 1,6 млн. доларів. Вона має філіали в Гонконзі, Сінгапурі, Великобританії. Акціонери: один комерційний банк, одна торгова і дві страхові компанії.

ж) Швеція

В Швеції лізинг почав розвиватися на початку 60-х років Спочатку складалися угоди про повторну покупку устаткування, згідно яким постачальник брав на себе зобов'язання купити назад устаткування, якщо клієнт не виконає свої зобов'язання по лізингу. У міру зростання конкуренції між лізинговими компаніями ці зобов'язання (по зворотній покупці) стали зустрічатися все рідше і рідше. Основний термін оренди складає звичайно 3-5 років, у виняткових випадках до 9 років.

Узагальнюючи країни Західної Європи, і Японії можна зробити наступні висновки:

- в основному лізинговими операціями займаються не комерційні банки, а спеціалізовані компанії;

- розвинений ринок лізингових послуг укріплює виробничий сектор економіки, створюючи умови для прискореного розвитку стратегічно важливих галузей, стимулює притоку капіталів у виробничу сферу;

- наявність певних податкових пільг, направлених на розвиток лізингових відносин.

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРОВЕДЕННЯ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ В УКРАЇНІ

Розглядаючи проблеми проведення лізингових операцій комерційними банками України, треба виділити два їх аспекти: правовий та економічний.

Як уже відзначалось, прийняття у 1997 році закону “Про лізинг” було значним проривом у формуванні правової бази проведення лізингових операцій. Але разом з тим цей закон має ряд явних “білих плям” у цьому законі, головними із яких є такі:

обмеження об’єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що належить до основних фондів, що не відповідає світовій практиці лізингу, згідно з якою об’єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств, і майнові права та інші нематервальні активи;

визначення у ст.4 закону лише двох видів (фінансовий та оперативний) та трьох форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на вимоги практики;

“незадовільне розмежування понять фінансового та оперативного лізингу. За кількісним критерієм, що подано як основний, договори лізингу зі строком дії 69-90% від терміну повної амортизації об’єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерій- можливість викупу майна- є якісним і тому мав би бути головним”;

зі статті 18 “Амортизаційні відрахування” в процесі доопрацювання закону було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта прискорення амортизації (у сусідніх державах дозволяється прискорена амортизація з коефіцієнтом до 3), а регулювання її прискорення сьогодні відбувається за законом “Про оподаткування прибутку підприємств” у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об’єктів лізингу;

у процесі роботи над проектом зхакону з нього було вилучено статті, що надавали пільги суб’єктам лізингу з оподаткування прибутку та доданої вартості.

Крім того, на нашу думку невиправданим є обмеження проведення лізингових операцій банками, що відбувається внаслідок дотримання закону “Про банки і банківську діяльність”, в якому сказано, що банки можуть здійснювати операції придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг), тобто фактично забороняється проведення банками операцій суборенди та сублізингу.

Виходячи з вищесказаного, можна сказати, що нагальними завданнями вдосконалення правового регулювання лізингу є прийняття