V. Закон України «Про лізинг» та розвиток лізингу на Україні

10 січня 1998 р. набрав чинності прийнятий 16 грудня 1997р. Верховною Радою України Закон України «Про лізинг». Цим, нарешті, здійснено прорив у правовому регулюванні лізингу в нашій країні, створено правові (але не економічні) умови його розвитку.

До прийняття закону правові основи лізингу в Україні були практично відсутні. У законодавстві з 1995 р існувало лише декілька спеціальних норм, що стосувалися лізингу.

Вперше лізинг згадано в п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де банкам дозволяється здійснювати «придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в аренду (лізинг)».

Оскільки головним завланням банку як лізингодавця є фінансування угоди, то в положенні Національного банку України «Про кредитування» Затверджено Постановою Правління Національного банку України від 28.09.95 (№ 246), лізінг розглядається як форма майнового кредиту.

У Кодексі торговельного мореплавства України є глава 2 «Договіроренди судна». Проте окремі її положення не відповідають правовим відносинам лізингу в їх традиційному розумінні.

У першій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та в Правилах застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Затверджено Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 (№ 247/95 -ВР), лізинг неправомірно розглядався як тотожна оренді, але менш важлива порівняно з нею господарська операція. Визначення оренди (лізингу) було недосконалим, і ці недоліки перейшли й до наступної (нині чинної) редакції закону.

Лізинг у своїй класичній формі полягає в придбанні лізингодавцем за прямою вказівкою і вибором лізингоодержувача майна у продавця і передачі цього майна лізингоодержувачу в користування на певний строк за умови сплати лізингових платежів. У випадку фінансового лізингу лізингоодержувач має право на викуп об’єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення строку лізингу.

Лізинг майна регулюється системою договорів, серед яких є договір купівлі-продажу лізінгового майна між продавцем і лізингодавцем та договір власне лізінгу між лізингодавцем і лізингоодержувачкм. Разом з тим застосовуються й тристоронні лізингові угоди.

Слід зауважити, що у світі існують два діаметрально протилежних підходи до правового регулювання лізингу. Перший полягає в тому, що відносини за договором лізингу охоплюються рядом існуючих цивільно-правових інститутів - оренди, купівлі-продажу, доручення, позики, застави та ін. Цей підхід реалізовувався в Україні за умов відсутності законодавства про лізінг. На цих позиціях частково стоять і автори проекту нового Цивільного кодексу України. Так у п. 3 ст. 838 «Договору про лізинг» цього проекту зазначається: «До договору лізингу застосовуються правила цього Кодексу, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, найму (оренди), якщо інше не передбачено договором лізингу, законом, іншими правовими актами».

Другий підхід базується на визнанні того, що існує особливий інститут лізингу, норми якого не співпадають з нормами інших інститутів цивільного права. Дійсно, лізингоодержувач має більшість прав покупця за договором куплі-продажу, в якому він не є стороною договору, а роль і функції лізингодавця і лізінгоодержувача суттєво відрізняються від ролі і функцій орендодавця і орендаря. Прийняття Закону України «Про лізинг» і його зміст свідчать про те, що цю точку зору поділяє й український законодавець,

Робота над проектом законодавчого акта, який регулює відносини лізингу (Указ Президента України, а згодом - Законом України), велася протягом кількох років. З вересня 1996 р. в сесійному залі Верховної Ради України почалося обговорення проекту Закону України «Про лізинг». Відбулося три читання законопроекту, що призвело до значної зміни первісного тексту закону. З одного боку, була поліпшена редакція багатьох статей закону, а з іншого -- вилучено статті, які забезпечували економічне стимулювання розвитку лізингу.

У законі України «Про лізинг» сформульовано визначення лізінгу Стаття №1 Закону України «Про лізинг», фінансового та оперативного лізингу Стаття №4 Закону України «Про лізинг», які заміняють неточні їх формування в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», де неправомірно ототожнюються лізинг і оренда. Визначено об’єкти лізингу і встановлено особливий порядок лізингу державного майна - за погодженням з органом управління цим майном Стаття №2 Закону України «Про лізинг». До суб’єктів лізингу (лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізингового майна) віднесено лише суб’єкти підпріємницької діяльності Стаття №3 Закону України «Про лізинг».

Договір лізингу можна укладати у формі як тристоронньї (між усіма основними суб’єктами лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і лізингоодержувачем) угоди Стаття №6 Закону України «Про лізинг».

У ст. 7-18 фактично розглядається зміст договору лізінгу. При цьому права й обов’язки сторін у процесі роботи над законом були «збагачені» з урахуванням положень проекту нового Цивільного кодексу України.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу - залишається на балансі лізингодавця Стаття №9 Закону України «Про лізинг».

Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. Право власності на об’єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об’єкта лізингу. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об’єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю Стаття №10 Закону України «Про лізинг».

Закон розглядає також питання про бухгалтерський облік та звітність щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при імпортуванні об’єктів лізингу, реєстрацію договорів лізингу (ст. 19 - 21).

Важливо, що прикінцевими положеннями Стаття №22 Закону України «Про лізинг» визначено: раніше прийняті закони і нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

У цілому закон відповідає сучасним поглядам на визначення і регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з