національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм;

світовий фінансовий ринок, як складову частину світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою.

Об’єктами фінансового розподілу або інструментами фінансового ринку виступають грошові кошти та цінні папери. Цінні папери – це основний товар фінансового ринку, який виступає предметом купівлі-продажу на цьому ринку. Цінні папери як інструменти фінансового ринку являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов’язання або право власності.

У відповідності з Законом „Про цінні папери і фондову біржу розрізняють такі типи цінних паперів”:

іменні цінні папери, що передаються шляхом повного індосаменту;

цінні папери на пред’явника, що обертаються вільно.

Українським законодавством також визначені такі види цінних паперів:

акції;

облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;

облігації підприємств;

казначейські зобов’язання підприємств;

ощадні сертифікати

векселі;

приватизаційні цінні папери;

інвестиційні сертифікати.

Розділ 2. Ринок капіталів

2.1. Фондовий ринок як найважливіша складова ринку капіталів

В Українській економічній літературі постійно вживаються такі терміни як „фінансовий ринок”, „ринок капіталів”, „ринок цінних паперів”, „фондовий ринок”. У той самий час офіційного визначення цих термінів в Україні на даний момент не існує.

Єдиним більш-менш розробленим терміном якому було дано офіційне визначення, є „ринок цінних паперів”.

Ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, що сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин.

Якщо висловитись менш просто, ринок цінних паперів – це частина ринку позикових капіталів, де здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів – документів, що підтверджують майнове право власності на підставі їх надання.

Ринок цінних паперів є більш широкою категорією, ніж фондовий ринок. Хоча чіткого визначення останньому і немає, але виходячи з назви і найбільш частого контексту вживання цього терміна, можна зрозуміти, що мова йде про ті цінні папери, за допомогою яких формуються фонди. Отже, можна сказати, що до складу інструментів фондового ринку увійдуть: акції (за їх допомогою формується статутний фонд підприємства); облігації підприємств (кошти від їх розміщення можуть спрямовуватися як на формування основних так і оборотних активів підприємства); облігації державної позики та казначейські зобов’язання (через їх реалізацію відбувається „до формування” державного і місцевих бюджетів). Що стосується інших цінних паперів (векселі, ощадні та депозитні сертифікати, похідні цінні папери), особливо це стосується боргових зобов’язань, то вони обертаються на ринку цінних паперів. Таким чином, фондовий ринок є сегментом ринку цінних паперів, хоча і досить вагомим.

Але в той самий час ринок цінних паперів не є окремим самостійним інститутом ринкової економіки, а є частиною фінансового ринку країни.

Найбільш розвинені фондові ринки світу функціонують відповідно до принципів, розроблених за рекомендаціями Групи тридцяти – міжнародної організації незалежних експертів, яка займалася розробкою стандартів фондових ринків. У 1989 р. У Лондоні з ініціативи цієї Групи було скликано симпозіум, на якому було обговорено питання організації розрахунків на провідних світових ринках, а також вироблено рекомендації щодо організації діяльності фондових ринків, які отримали назву „рекомендації Групи тридцяти”. Рекомендації містять положення щодо поліпшення функціонування ринків цінних паперів, вдосконалення клірингу і розрахунків на фондових ринках світу, подальшу стандартизацію міжнародної торгівлі цінними паперами.

Основними принципами функціонування фондових ринків згідно з рекомендаціями Групи тридцяти є забезпечення цілісності, прозорості, централізації ринків цінних паперів, відповідність національних систем обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам, введення системи електронного обігу цінних паперів, а також забезпечення інтересів і прав інвесторів. Прозорість ринку цінних паперів, що означає доступність для всіх учасників ринку значних обсягів достовірної інформації про цінні папери та їх емітентів, пов’язана з формуванням відповідної законодавчої бази.

Головним завданням фондового ринку України є створення умов для нормального розміщення інвестицій. Ринок цінних паперів відображає економічні співвідношення, що виникають під впливом попиту і пропозиції на позичковий капітал, який рухається у формі цінних паперів.

Розвиток і функціонування національного ринку цінних паперів в Україні стримується об’єктивними та суб’єктивними факторами:

відставанням діючої законодавчої та нормативної бази функціонування ринку цінних паперів від розвитку реальних процесів;

недостатнім державним регулюванням національного ринку цінних паперів;

відсутністю необхідного захисту інтересів дрібних інвесторів з боку держави.

Цінні папери – це грошові документи. Що засвідчують володіння або відносини позики, визначають взаємо відносини між собою, яка їх випустила та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Ще в червні 1991 р. Верховною Радою України було прийнято закон „Про цінні папери та фондову біржу”, який визначає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність в організації обігу цінних паперів в Україні. Відповідно до цього закону можуть випускатися в обіг такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

Акція – цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власнику право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у розі ліквідації акціонерного товариства.

Емісія акцій здійснюється у трьох випадках:

під час акціонування, тобто створення акціонерного товариства з метою формування акціонерного капіталу;

коли вже діюча компанія перетворюється на акціонерне