Контрольна робота

з предмету

"Макроекономіка"

на тему : "Історія економічної думки на Україні."

ПЛАН

1. Загальні умови і основні напрями розвитку
економічних досліджень в Україні

2. Витоки і напрями формування ос-новних
політико-економічних шкіл

3. Маржиналізм та йо-го математичний напрям

4. Економічна теорія марксизму та її оцінки

1. Розвиток української суспільно-економічної думки у період кінця XIX — початку XX ст. відзначається різнома-нітністю течій і напрямів, багатством економічних ідей та визначними здобутками, що не тільки піднесли її у ці ро-ки на рівень світової, передусім західноєвропейської, еко-номічної науки, а й вагомо збагатили останню.

Плідні економічні ідеї та наукові розробки того часу втілені у творчій спадщині вчених-економістів як Східної України, що входила до складу Російської імперії, так і західноукраїнських земель, які перебували у складі Австрійської імперії. Наукові сили Східної України зосе-реджувалися переважно у Харківському, Київському та Одеському (Новоросійському) університетах, численних вищих учбових закладах, наукових товариствах. Багато вчених-економістів—виходців з України працювали в на-укових та учбових закладах Петербурга, Москви, інших міст Росії. Головними науковими центрами, до яких тяжіла ук-раїнська інтелігенція на західноукраїнських землях, бу-ли Львівський та Чернівецький університети, а також Нау-кове товариство ім. Шевченка у Львові.

При вивченні української економічної думки тієї доби потрібно враховувати. Що Україна на той час не мала сво-єї державності, її суспільство було поділене між двома багатонаціональними імперіями. Природно, що в такій ситу-ації осередки економічної науки і в Східній Україні і на західноукраїнських землях, хоч і представляли собою не-розривну єдність як складові культури одного народу, вод-ночас продовжували розвиватися у різних соціально-еко-номічних і політичних умовах та сферах наукових впли-вів, відбиваючи їхні характерні риси й особливості. Враховуючи як спорідненість та значний взаємовплив цих процесів, так і глибокі якісні їх відмінності, породжені істо-ричними умовами, у даному розділі розглядатимуться ос-новні моменти розвитку економічної науки в Східній Україні.

Період від кінця XIX — початку XX ст. і до жовтневих подій 1917 р., у межах якого подається цей розділ, для Східної України, як і для Російської імперії в цілому, був насичений складними політичними та суспільно-економіч-ними процесами, трагічними й величними подіями, що вреш-ті-решт призвели до докорінної зміни усього суспільного життя. За цей період країна пережила промислову кризу (1893—1902) і грошову реформу (1895—1907), поразку у російсько-японській війні і революційні події 1905—1907 рр., скликання Державної думи та роки глухої реакції, реформу П. Столипіна, початок і розпал першої світової війни, лют-неву революцію та жовтневий переворот. Всі ці роки Ро-сія, а в її складі й Україна, долаючи ще досить міцні пута наслідків кріпосництва, важко, але впевнено просува-лися шляхом розвитку капіталістичних відносин у так званому другому ешелоні капіталістичних країн (Німеч-чина, ряд країн Центральної та Південної Європи та ін.).

У центрі передової економічної думки того часу знахо-дяться проблеми подолання відставання в економічному та суспільно-політичному розвитку країни від провідних капіталістичних держав Заходу, індустріалізації та впро-вадження здобутків технічного прогресу в усі галузі народ-ного господарства, піднесення продуктивності сільськогос-подарського виробництва, обмеження негативного впливу царської бюрократії на всі сторони суспільно-економічно-го життя країни. В Україні ці проблеми пов'язуються з питаннями національного самовизначення, зміцнення націо-нальних елементів в економіці, піднесення добробуту тру-дящих мас, і передусім селянства, яке становило понад 80 % населення, тощо. Програмними вимогами перших по-літичних партій, що зародилися на західноукраїнських зем-лях у 90-ті роки XIX ст., а в Східній Україні у 1900-ті роки, стають заходи, спрямовані на досягнення культурної та політичної автономії України.

Процеси переходу капіталізму в його монополістичну стадію, руйнування залишків та наслідків кріпосництва у сільському господарстві з одночасною його капіталізаці-єю, швидка політизація суспільства та різке загострення у ньому соціальних суперечностей в Україні ускладнюва-лися новим посиленням боротьби правлячої бюрократії царської Росії з будь-якими проявами руху української громадськості за національне самовизначення. Цей рух з розвитком капіталізму як об'єктивної передумови утворен-ня націй і незалежних держав набував дедалі більшого по-літичного спрямування і значно активізувався у зв'язку з революційними подіями 1905—1907 рр. «Українська націо-нальна самосвідомість,— писав у статті «Українське пи-тання і російське суспільство» (1915) академік В. Вернадський,— заявила себе в цей період національним представ-ництвом у першій і другій Державних думах, від якого ви-ходили вагомі й обгрунтовані заяви про потреби українсь-кого населення...» Такі заяви стосувалися народної школи, необхідності націоналізації середньої та вищої освіти, а та-кож проведення реформ місцевого управління, економічних і соціальних відносин тощо. «Ці голоси, однак, вже не були почуті,— відзначав учений,— маючи на увазі розпуск царським урядом Думи та наступну політичну реак-цію.— Настав новий період гонінь на український рух... Бо-ротьба з прагненням інородців до національного самовиз-начення стала одним із лозунгів столипінського управління, і до числа цих інородців урядом недвозначно й свідомо включаються українці... Столипін оголошує боротьбу з ук-раїнством державним завданням, що стоїть перед Росією з XVII століття...».

Таку ж позицію правлячі кола Росії займали і в питан-нях економічного розвитку України. Глибокий аналіз ви-токів та результатів цієї економічної політики містять, зо-крема, ґрунтовні праці видатних українських істориків О. Єфименко «Історія українського народу» (1922) та М. Яворського «Україна в епоху капіталізму. Вип. 3, В супе-речках імперіалізму» (1925). За свідченням О. Єфимен-ко, царський режим другої половини XIX — початку XX ст. накинув на Україну більший фінансовий тягар, ніж у старі часи Гетьманщини, продовжував стримувати розвиток об-робної промисловості тощо. В результаті, відзначав М. Яворський, Україна залишалася переважно землеробською країною з досить