Слід зазначити, що цілий ряд попередників Є. Слуцького, зокрема, Л. Вальрас, В. Парето, В. Войтинський, зро-били ряд важливих кроків, щоб звільнити теорію попиту і пропозиції від жорсткої прив'язки до поняття суб'єктивної цінності, зв'язати аналіз функції корисності з грошовими доходами, з споживчим бюджетом, тобто представити фун-кцію корисності як певну систему віддання переваг спожи-вача. Проте звільнити цю функцію від чисто суб'єктивного трактування, від уявлень про можливість визначення сту-пеня корисності благ, пов'язати функцію корисності з рухом цін та доходів їм не вдалося. Уперше це зробив саме Є. Слу-цький у науковій розвідці, яка й стала основою сучасних економіко-математичних досліджень проблеми споживчого попиту.

Вважаючи, що кількісному аналізу підлягають віддання переваг, система яких становить основу поведінки споживача, він зосереджує увагу на чіткішій постановці питання про корисність наборів споживчих благ, які входять до бюджету індивідуума. Є. Слуцький переносить акцент з безперспективної у методологічному відношенні проблеми визначення ступеня корисності благ на проблему порівнян-ня відносних рівнів корисностей різних благ. Отже. він до-ходить висновку, що корисність може визначатися віднос-но, через рух поверхней рівня функції корисності (а не шля-хом визначення абсолютного значення цієї функції або її похідних, як вважали його попередники), що тільки цей рух у тому чи іншому напряму дає можливість врахувати ре-альний економічний зміст цієї функції.

У світовій економічній літературі утвердився погляд Є. Слуцького на корисність будь-якого сполучення благ як на величину, що може набувати тим більшого значення, чим кращим це сполучення виявляється для даного споживача. Виходячи з цього, Є. Слуцький дає своє вираження функції корисності і формулює основне обмеження (доход спожи-вача) при визначенні максимуму цієї функції.

На основі застосування досить складного математичного апарату вчений виявляє ряд умов, за яких функція корис-ності досягає свого максимуму, пропонує способи обчислен-ня її параметрів. Він розробляє цілий ряд формул, які до-зволяють досліджувати поведінку функції корисності та функції попиту залежно від руху цін і доходів, можливос-тей взаємозамінності та взаємного доповнення споживчих товарів тощо. Є. Слуцький виводить рівняння, в якому від-бився його основний висновок щодо можливостей передба-чення коливань у попиті, виразно представлені залежності цих коливань для компенсування змін ціни.

Ідеї, викладені Є. Слуцьким у публікації 1915 р., вва-жаються в сучасній зарубіжній економічній літературі ос-новоположними у розвитку теорії поведінки споживачів як одного з важливих розділів економетрики. Дж. Хікс, який одним з перших використав у своїх дослідженнях ці ідеї, визначив, зокрема, що Є. Слуцький був першим економіс-том, який зробив значний крок уперед порівняно з «неокла-сиками». Сучасна математична теорія попиту, заснована на аналізі поведінки споживачів при заданих цінах і доході, теж широко використовує ідеї цієї праці Слуцького (пра-ці Р. Аллена, Дж. Хікса, Х.Хауттакера, Ерроу, Ж. Дебре і ін.).

Таким чином, цілий ряд українських учених-економістів відіграли визначну роль не тільки у внесенні в економічну культуру України та Росії засад маргінальної школи по-літичної економії та її математичного напряму, а й у ряді випадків зробили значні кроки у їх подальшому розвитку. Вплив цього напряму на формування наукової економічної думки тут був надзвичайно великим. Саме на теоретичні висновки суб'єктивно-психологічної школи та її маргіналь-ного відгалуження дедалі більше спиралися представники й іншого, поширеного в Росії та Україні соціального напря-му політичної економії, що базувався на концептуальних засадах інституціоналізму. Процес цей був тісно пов'язаний з переглядом і переоцінкою цілого ряду вихідних положень не тільки класичної школи політичної економії, а й перед-усім марксистської економічної теорії.

4. Марксизм в Україні, як і в Росії, мав своїх прихильни-ків і стійких противників. Незважаючи на його величезну популярність в останній третині XIX — на початку XX ст. у громадських та наукових колах, послідовними противника-ми марксизму, його економічної, соціальної та політичної доктрини залишалися представники психологічного нап-ряму у політичній економії. Так, головним достоїнством ки-ївської школи, яке прославило її, О. Білімович вважав те, .що в багатьох найважливіших питаннях як в економічній теорії, так і в економічній політиці вона різко розходиться з іншою школою російських економістів — марксистською в теорії і народницькою в політиці (Памяти Д. И. Пихно, СПб., 1913). Справді, за певних відмінностей теоретичних уявлень учених київського напряму та рівня цих уявлень, про які йшлося вище, єдність вихідного методологічного принципу (психологізму) у дослідженнях економічних 'явищ, послідовний еволюціонізм у поглядах на поступаль-ний розвиток суспільства та певний прагматизм у розумін-ні ролі економічної теорії в цьому процесі тощо обумовлю-вали їхнє стійке протистояння марксизму від М. Бунге до О. Білімовича.

Теоретики київського напряму та їхні послідовники — маргіналісти не сприймали запропоноване марксизмом діалектико-матеріалістичне пояснення розвитку суспільства зміною суспільно-економічних формацій. Схему майбутньо-го суспільства, його економіки вважали абсолютно нере-альною. Заперечували марксистське розуміння основних категорій політичної економії — праці, капіталу, прибутку, ренти, заробітної плати тощо. Р. Орженцький, зокрема, ви-словлював своє глибоке переконання в тому, що конкретні види праці методологічно неможливо звести до праці абстрактної, що праця не є єдиною спільною властивістю благ, які обмінюються: кількість праці — вимірювач цінності, а не її причина, подібно до того як термометр — це індикатор температури, а не її джерело. Виходячи з методологічних засад маргіналізму, його українські послідовники відкида-ли і трудову теорію цінності, а також додаткової цінності К. Маркса. Сприймаючи поступово засади неокласицизму, вони долали обмеженість австрійської школи