Багато з них, наприклад, П. Мігулін, 1. Янжул, О. Русов, Т. Осадчий, К. Воблий та інші, завжди були далекі від марксизму, не сприймали ні його теоретичних і методологіч-них засад, ні тим більше суспільно-політичних висновків. Так, наприклад, К. Воблий у цілому ряді праць — «Вопрос о методе в истории политической экономии» (1907), «На-чальний курс политической экономии» (1918) та ін.—роз-цінював це вчення як неоригінальне, побудоване на цілому ряді ідейних та теоретико-методологічних запозичень з різ-них шкіл, течій і напрямів суспільно-економічної думки, по-чинаючи від утопістів і кінчаючи класичною школою. При-хильний до історико-емпіричного методу дослідження, він по суті не зрозумів і тих раціональних моментів, які були в марксистській методології дослідження, метод К- Маркса розцінював як штучний, занадто абстрактний і схоластич-ний. Проте багато вчених-економістів цього напряму тою чи іншою мірою відзначали позитивні ідеї марксизму.

У поширення марксистського вчення, подолання на його основі народницьких ілюзій щодо можливості обминути ка-піталістичну стадію у розвитку суспільства вагомий внесок зробили такі відомі російські та українські вчені, як П. Струве, С. Булгаков, М. Бердяєв, Б. Кистяківський, М. Лежнєв, В. Водовозов, М. Ратнер та ін., що починали в 90-ті роки XIX ст. свою наукову та громадсько-політичну діяльність в руслі соціал-демократичного руху в Україні, а на початку 1900-х років склали серцевину соціального на-пряму. При цьому, як було показано вище, сприйняття і поширення так званими легальними марксистами марксового вчення було далеким від ортодоксії. Головну увагу во-ни приділяли його переосмисленню в нових історичних умо-вах та розвитку окремих його положень.

Видатний вчений-економіст, палкий прихильник соціа-лістичної ідеї М. Туган-Барановський, якого Г. Плеханов відносив до «академічних марксистів», а В. Ленін—до буржуазних учених, апологетів капіталізму і т. ін., у 1899 р. писав Г. Плеханову: «Моє глибоке переконання, що підтри-мати марксизм можна тільки його критикою та дальшим розвитком». І у тому ж листі: «Я вірний прапору, який вже іншими вважається застарілим — соціал-демократичному». Аналогічно своє ставлення до марксизму формулює у тому ж році у статті «Против ортодоксии», опублікованій в жур-налі «Жизнь», П. Струве. Він вважає за необхідне, твердо дотримуючи соціологічну теорію додаткової праці, відмо-витися від економічної теорії додаткової цінності та взага-лі критично передивитися всю економічну теорію Маркса як таку.

Позиція П. Струве мала великий вплив на погляди В. Водовозова, Б. Кистяківського, П. Лебедева, С. Булгакова й інших учених, які на початку 1900-х років входили у київську групу «Освобождение» або примикали до неї. Так, В. Водовозов, який у 90-ті роки вів активну революцій-ну діяльність, пропагував марксизм, у 1900 р. у листі до П. Струве висловив повну згоду з поглядами останнього. Б. Кистяківський, відомий як активний учасник українсь-кого культурницького руху, член драгоманівського гуртка, поширювач в Україні ідей марксизму, вже з 1902 р., разом з П. Струве починає випускати журнал «Освобождение», очолює у 1904 р. київську групу цієї організації і виступає з цілого ряду питань критичного перегляду марксизму.

При певній відмінності теоретико-методологічних підхо-дів у творчості цих економістів перегляд ними теорії марк-сизму або її окремих положень мав багато спільного. Усі вони вважали, що найважливіші і найгостріші проблеми економічної науки, пріоритет у розробці яких належить кла-сичній школі політичної економії — трудова теорія ціннос-ті, заробітної плати, прибутку, ренти, уявлення про класову структуру та класові суперечності буржуазного суспільства й ін., одержали у марксистській теорії таку інтерпре-тацію, яка дозволила її основоположникам перетворити її на так звану доктрину або догму наукового соціалізму. То-му перегляд цієї доктрини відбувався у контексті переос-мислення в нових історичних умовах як здобутків власне класичної школи, так і виявлення методологічних та ідео-логічних засад їх інтерпретації марксизмом.

Передусім це стосувалося теорії цінності та додаткової цінності К. Маркса. Вчені вважали помилкою Маркса те, що проблему цінності він зробив вихідною для пояснення всіх соціально-економічних явищ капіталістичного суспіль-ства. У статті «Трудовая ценность й прибыль» (Научное обозрение. № 3. 1900) Туган-Барановський визначив трудову цінність як «фікцію», хоч і корисну з точки зору викорис-тання її в єдиній теорії цінності як «методологічного при-йому, свідомого абстрагування певного явища від усіх ускладнюючих моментів і пристосування цього явища для простоти аналізу до одного з цих моментів». Що ж до по-няття додаткової цінності, вчений вважав, що воно взагалі не має важливого значення. Пояснюючи цю думку, яку по-діляла абсолютна більшість вчених, Туган-Барановський в роботі «Основная ошибка абстрактной теории капитала Маркса» (Научное обозрение. № 5. 1899) писав: «Звичай-ний здоровий глузд та вульгарні економісти безумовно праві, заперечуючи яку б то не було різницю в розумінні створен-ня прибутку між знаряддями праці та «робочою силою». Тобто вчений заперечував положення марксизму, що вся-ка нова або додаткова цінність створюється живою працею, є продуктом лише змінного капіталу. Звідси випливав ви-сновок і про надуманість марксистських положень щодо підвищення рівня (норми) додаткової цінності, падіння се-редньої норми прибутку, зростання ступеня експлуатації з розвитком капіталізму, сформульованого Марксом загаль-ного закону капіталістичного нагромадження—усієї, за виразом Тугана-Барановськопз, конструкції абстрактної те-орії капіталізму Маркса.

Запропонований методологічний підхід до аналізу сут-ності економічної теорії марксизму давав підстави і для висновку, що Марксу, як і теоретикам класичної школи, не вдалося розв'язати головного суперечливого моменту в те-орії трудової цінності — розкрити співвідношення ціни