Цікаво зазначити, що П. Лященко, близький до ортодок-сального сприйняття марксизму (проте далеко не усіх його позицій, зокрема, з аграрного питання, проблеми відтворен-ня. ринків, криз тощо), приходив, хоч і з іншого боку, до аналогічного висновку. В «Истории экономических учений» він пише: «Наукова догма соціалізму, як вона знайшла собі закінчене вираження у Маркса, містить у собі майже ви-ключно науковий аналіз капіталістичного суспільства, а не які-небудь утопічні плани майбутнього влаштування соці-алістичного суспільства». І далі: «...у Маркса в його «Ка-піталі» про це немає ні слова, а мова йде виключно про «буржуазний лад». Проте Лященко вважав «Капітал» «най-більш соціалістичним твором», оскільки «він дає суворо наукові докази неминучості кризи капіталістичного суспіль-ства, його краху і переходу до усуспільненого господарства».

Ця тенденція — переважання критичних засад порівня-но з позитивною творчістю в галузі економічної теорії— наочно виявилася у течії ортодоксального марксизму, яка почала формуватися після вступу на арену суспільно-полі-тичної боротьби В. Леніна. Перші його праці, з появою яких у нашій історико-економічній літературі традиційно пов'язувався початок нового ленінського етапу у розвитку суспільно-економічної думки, припали саме на кінець XIX — початок XX ст. В. Ленін веде безальтернативну боротьбу проти будь-яких спроб передивитися теоретичну й політич-ну доктрину марксизму, і тим самим заперечує здобутки сучасної йому економічної науки. У праці «Матеріалізм та емпіріокритицизм» він пише, що ні одному професору полі-тичної економії, здатному давати найцінніші праці в галузі фактичних, спеціальних досліджень, не можна вірити ні в одному слові, коли мова заходить про загальну теорію по-літичної економії, бо ця остання — така ж партійна наука в сучасному суспільстві, як гносеологія.

Прагнучи використати марксизм стосовно до нових умов, В. Ленін був переконаний, що капіталізм у XIX ст. існу-вав у класичних формах. Монополістичний капіталізм він розглядав лише як короткочасний ступінь розвитку цього класичного капіталізму, своєрідну надбудову над ним — «загниваючий» і «відмираючий» капіталізм з до краю за-гостреними суперечностями і наявними об'єктивними та суб'єктивними передумовами для соціалістичної революції. Він безальтернативно відкидав будь-які спроби розвинути марксизм у руслі лібералізації цього вчення, збагачення його філософських засад та соціологічних уявлень, реаль-ної оцінки здобутків економічної теорії марксизму, визна-чення її історичних меж та можливостей. Леніну були аб-солютно чужі сумніви провідних учених того часу у вичерп-ності методу історичного матеріалізму для пояснення усієї складності суспільно-історичного процесу та достовірності обгрунтованої Марксом та Енгельсом на цій основі теорії соціалістичного руху та переходу до соціалізму.

Основні напрями та характер розвитку В. Леніним у руслі цих уявлень марксистського вчення в галузі аналізу закономірностей розвитку капіталізму, теорії імперіалізму та соціалістичної революції всебічно висвітлені в нашій іс-торико-економічній літературі, ставши на довгі десятиліття догмою для нашої економічної науки. Нагромаджений люд-ством майже столітній досвід суспільно-економічного роз-витку та його сучасне переосмислення надають можливість реально оцінити ті чи інші узагальнення і висновки, зроб-лені Леніним на початку століття, а також зіставити їх з висновками західної суспільно-економічної думки, з одного боку, і плеяди відомих російських і українських учених-економістів кінця XIX — початку XX ст., з іншого.

Що ж до відчутного впливу ленінських розробок на роз-виток суспільно-економічної думки взагалі та марксистсь-кої, зокрема, як в Росії і Україні, так і в Західній Європі (як це стверджується в усіх історико-економічних досліджен-нях радянського періоду), то він реально позначився лише у роки, що передували соціалістичній революції. Проте цей вплив дуже мало поширювався на власне економічну тео-рію, на професійних економістів — теоретиків і практиків. Ленінський напрям суспільно-економічної думки в Україні відчутно виявив себе фактично лише у численних публіка-ціях більшовиків, які активно виступили у широко розгор-нутій тут напередодні жовтневої революції більшовицькій пресі. Однак ці виступи — з питань імперіалізму, соціаліс-тичної революції, робітничого контролю тощо — в основно-му популяризували або конкретизували стосовно до умов України основні ленінські положення. Професійних еконо-містів серед українських більшовиків було зовсім мало — статистики О. Шліхтер, О. Цюрупа. П. Попов і деякі інші, праці яких на той час будь-яких серйозних розробок в галузі економічної теорії не містили.

Таким чином, вже на початку XX ст. головний водорозділ як у російській, так і українській економічній думці проліг саме по лінії ставлення до марксизму — між його ортодоксальними послідовниками та всіма іншими течіями економічної думки, включаючи й так званих легальних мар-ксистів і економістів, що прихильно ставилися до цього вчення. На цей час більшість з них повністю відходить не тільки від суспільно-політичної доктрини марксизму, а й від більшості його теоретичних засад і висновків. Саме з творчістю цих учених-економістів, які становили серцевину соціального напряму у політичній економії, пов'язаний ці-лий ряд визначних здобутків, внесених поряд з представ-никами маргінальної та математичної шкіл у розвиток економічної науки в Україні.