На цей час, відзначав М. Туган-Барановський, «теорія цінності Маркса» була покладена в основу «більшої части-ни наших курсів політичної економії», найкращим з яких він вважав курс О. Чупрова і цікавим у теоретичному від-ношенні — курс О. Скворцова. На той факт, що «ні один солідний підручник з політичної економії не може обмину-ти цього вчення Маркса, вчення, що ввійшло у кров і плоть цієї науки», як писав Н. Рашковський у післямові до книги Г. Гросса «Научная сторона экономической системи Карла Маркса» (1890), вказували багато вчених того часу. Саме марксизм, справедливо зауважував учень М. Тугана-Барановського, видатний вчений-економіст М. Кондратьєв у спогадах про свого вчителя (Михаил Иванович Туган-Барановский. Пг. 1923), визначив початок розвитку нової, порівняно з народницькою, системи світогляду та нових методів аналізу суспільних явищ.

Проте вже наприкінці 90-х—початку 1900-х років біль-шість вчених-економістів приходить до висновку про кри-зове становище у політичній економії, про те, що жодна з існуючих шкіл не має достатньої теоретичної та методоло-гічної бази для глибокого дослідження, пояснення та про-гнозування нових економічних процесів і явищ. «Вся струн-кість і логічність попередніх теоретичних побудувань зруй-нована,— писав у своїй праці «Обмен и экономическая политика» (1904) один з прихильників класичної школи О. Миклашевський.—... іноді уявляється, що саме існуван-ня політичної економії як теоретичної науки більше недо-пустиме».

Відбувається інтенсивний процес зміни усієї системи уявлень і понять, що склалися в економічній теорії в до-монополістичний період. Передусім це стосувалося кон-цепції вільної нічим не обмеженої конкуренції як основного засобу забезпечення безперервного саморозвитку капіта-лістичної економіки. Вважаючи, що на основі цього прин-ципу не можна забезпечити ні економічну стабільність, ні розв'язання складних суспільних суперечностей і катаклізмів, Б. Кистяківський — один з численних прихильників марксизму в Україні, відомий у 90-ті роки XIX ст. діяч ук-раїнського культурницького руху, який на початку 1990-х років під впливом П. Струве переходить у лави прихильни-ків конституціоналізму і критиків марксизму, у 1897 р. у статті «Аграрии в Германии» писав: «Виявилося, що інди-відуальна свобода в економічному житті призводить до при-гноблення слабого сильним, до експлуатації праці неімущо-го і в кінцевому підсумку до соціального поневолення». П. Струве у найбільш ґрунтовній своїй праці «Хозяйство и цена. Критические исследования по теории и истории хозяйственной жизни» (1913, ч. 1; 1916, ч. 2) проголосив ідею класиків про природну закономірність суспільного життя буржуазною апологією, яка дискредитувала себе і потерпі-ла повне фіаско.

Дедалі менше залишається прибічників трудової теорії Цінності як у її класичному варіанті (А. Сміт, Д. Рікардо), так і особливо у марксистській інтерпретації. Дедалі біль-шої популярності набувають концептуальні засади суб'єк-тивно-психологічного напряму, теорій попиту і пропозиції, рівноваги, факторів виробництва тощо. Ведеться напруже-ний пошук якісно нових підходів до пізнання та аналізу економічної дійсності, плідно використовуються, одержу-ють самостійну інтерпретацію і в цілому ряді випадків перс-пективний розвиток останні на той час здобутки різних шкіл і напрямів.

Великої популярності набуває соціальний напрям полі-тичної економії, інтенсивно розвивається маргіналізм та неокласичний напрям, здобутки якого плідно використо-вуються російською та українською математичною школою. У руслі цих процесів відбувається аналіз та перегляд з ба-гатьох позицій і економічної теорії марксизму, відношення до якого вже в перше десятиліття XX ст. відчутно зміню-ється. Абсолютна більшість учених-економістів в Україні, які тою чи іншою мірою поділяли окремі положення еко-номічної теорії марксизму або прихильно ставилися до цього вчення, дедалі більше відходять від марксизму, сприй-нявши філософські засади, теоретичні й методологічні над-бання новітніх на той час політико-економічних шкіл, що розвивалися в руслі неокласицизму та інституціоналізму.

3. Ідеї маржиналізму, що в 70—90-ті роки XIX ст. склався на Заході у самостійну і дуже впливову школу на базі роз-витку засад психологічного напряму в політичній економії, одержали в Україні досить велике поширення вже напри-кінці XIX ст. Відповідний грунт для цього був підготовле-ний, зокрема представниками Київської психологічної школи, хоч її фундатор, відомий учений та визначний дер-жавний діяч, професор Київського університету М. Бунге перспективності школи К. Менгера не оцінив. Це відбилося в останній його роботі «Очерки политико-экономической литературы» (1895). У працях учня й послідовника М. Бун-ге, професора того ж університету Д. Піхна (Закон спроса й предложения. К теории ценности. К., 1886; Основания политической' экономии, 1890 та ін.) розвивалися поло-ження про споживання й обмін як основні сфери дослід-ження економічних явищ, про корисність речей (їх «при-датність») як джерело та мірило цінності й ціни («розцін-ки»), засади теорії попиту і пропозиції, теорії факторів виробництва тощо. Однією з центральних проблем «як при вивченні ціни кожної речі або послуги, так і при дослід-женні теорії цінності взагалі» (Д. Піхно), ці вчені вважа-ли вивчення потреб, що формують попит, конкретних їх форм, класифікацію за видами та родами тощо.

Друге дихання розвитку психологічного напряму полі-тичної економії на якісно новому рівні дало внесення у нього засад австрійської та математичної шкіл. Абстрактно-дедуктивний метод дослідження, застосований