Звертаючись у цій та ряді інших праць, зокрема згада-них вище «Очерках из истории политической экономии и социализма», до питання гострої взаємної критики прибіч-ників теорії корисності та трудової теорії цінності, усклад-неної «соціальними симпатіями та політичними пристрас-тями», вчений писав, що і ті й другі були праві у своїй критиці і неправі у своїй виключності. Якщо праця справ-ді не може пояснити ринкових коливань товарних цін, а також середніх цін багатьох товарів економічного оборо-ту, наприклад, землі, то водночас з точки зору теорії корис-ності неможливо зрозуміти, чому середні ціни товарів іс-тотно різняться, а багато з корисних предметів зовсім не мають ціни. Одна й друга теорії, робить висновок учений, «були недостатніми для повного пояснення основного еко-номічного явища—цінності». Школа ж К. Менгера, на думку М. Тугана-Барановського, запропонувала підхід, який обіцяв назавжди покінчити з суперечками про цінність. Ви-знання граничної корисності головним фактором, що ви-значає цінність, дало, за виразом М. Тугана-Барановського, «аріаднину нитку» для виходу з лабіринту суперечностей при поясненні цінності корисністю, дозволило школі Мен-гера дати «нову теорію цінності, яка має всі шанси стати загальноприйнятою в науці».

Справді, австрійська школа відіграла визначну роль у розвитку економічної теорії. Вона торувала шлях до вивчення і прогнозування таких важливих економічних проб-лем, як зв'язок корисності та цінності, закономірностей формування споживчого попиту, взаємозв'язку в ціноутворен-ні попиту і пропозиції, ціноутворення факторів виробницт-ва та визначення принципів, за якими відбувається вмінення цінності кінцевого продукту окремим факторам, що бра-ли участь у його створенні тощо, тобто до неокласичного аналізу, який відкрив якісно нову епоху в розвитку полі-тичної економії. Проте представники австрійської школи не змогли подолати суперечливості своїх теорій щодо пояснен-ня цінності та цін виключно з позицій суб'єктивних оцінок корисності, відірваності від врахування витрат виробницт-ва у формуванні цінності, точніше — ціни, що врівноважує попит і пропонування тощо. Ці вади австрійської школи на той час відзначали не тільки її противники, а й прихильники, зокрема А. Маршалл. Останній звертав увагу на те, що фун-датори австрійської школи не змогли з'єднати корисність з суспільними витратами, тобто зіставити результати з ви-тратами.

Недостатність моністичного пояснення цінності й ціни відзначав і М. Туган-Барановський. У своїй праці «Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма» (1905) вчений наголошував, що школа Менгера «вперше дала вичерпне пояснення механізму оцінки, вияс-нила психологічні процеси, результатом яких є ціна, тобто суб'єктивному моменту, що лежить в основі ціни, яким по-передні теорії майже не займалися». Разом з тим М. Ту-ган-Барановський приходить до висновку, що ця школа одночасно «показала передаточні ремні, які зв'язують у суб'єкті об'єктивні фактори ціни з цінами».

Вже в своїй першій, згаданій вище роботі «Учение о предельной полезности...», у 1890 р. М. Туган-Барановський обґрунтовує положення про те, що теорія граничної корис-ності, якщо її правильно розуміти, є несподіваним підтвер-дженням теорії трудової цінності, і протистояння цих тео-рій грунтується на різних підходах до проблеми цінності: об'єктивному у Д. Рікардо і К. Маркса та суб'єктивному у К. Менгера. «Теорія граничної корисності доводить, що обидва принципи оцінки знаходяться між собою в узгодже-ності, яка тим більша, чим більшою мірою розподіл народ-ної праці підпорядковується господарському принципу». Вчений формулює закон («теорему цінності»), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям.

Ідея вченого про необхідність дослідження категорії цін-ності з урахуванням як витрат (об'єктивних факторів), так і корисності («суб'єктивних» факторів) була надзвичайно плідною, підносила його праці в цій галузі на рівень найновіших на той час здобутків світової економічної думки. Саме з ідеєю синтезу досягнень маржиналізму з певними засадами класичної школи, вперше висунутою на Заході А. Маршаллом (Принципи політичної економії. 1890), бу-ли пов'язані так звана маршаллівська революція і форму-вання неокласичного напряму в економічній теорії.

Проте підходи до такого синтезу у А. Маршалла та М. Тугана-Барановського відрізнялися. А. Маршалл долає, з одного боку, обмеженість теорії цінності Д. Рікардо, зу-мовлену жорстким превалюванням у ній трудової засади (витрат живої та вречевленої праці) при визначенні міно-вої цінності і, з другого — догму австрійської школи про повну залежність цінності від суб'єктивної корисності, тоб-то про останню як єдину основу ціни.

Акцентуючи увагу при встановленні ціни пропозиції (з боку продавців) на виробничому факторі (витратах вироб-ництва) та використовуючи граничну корисність при вста-новленні ціни попиту (з боку споживачів), А, Маршалл розглядає ціну як результат їхнього зіткнення, рівновідда-чу функціональної взаємозалежності попиту і пропозиції. Таким чином, він по суті знімає проблему джерела ціннос-ті як єдиної субстанції ціни. В центрі його уваги — можли-вості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу у тіс-ному зв'язку з ринковим механізмом. Цей підхід плідно використовувався пізніше у працях Дж. Неймана, П. Самуельсона, Дж. Хікса й ін.

М. Туган-Барановський, як і А. Маршалл, звертав ува-гу на ті моменти в теорії Рікардо, які підтверджували, що в ній трудові витрати — найважливіший, але не єдиний об'-єктивний фактор ціни