Систему рівнянь В. Дмитрієва для аналізу ціни викорис-тав і Р. Орженцький (Политическая экономия, 1909), роз-кладаючи ціну на заробітну плату робітників та середній прибуток.

З часом погляди Р. Орженцького розвиваються в напря-мі розширення та поглиблення соціального обгрунтування економічних явищ та понять. У праці «К вопросу о природе психологических явлений и методе их изучения», опубліко-ваній в «Юридическом вестнике» у 1914 р., і економічна поведінка, і економічні явища, зокрема цінність (ціна), ви-ступають уже не тільки як продукт суб'єктивно-психологіч-них факторів, а й як результат їхньої взаємодії з об'єктив-ними соціальними факторами, які включають і обмеженість ресурсів. При цьому соціальні фактори значною мірою об-межують економічний принцип поведінки індивідуума. Звід-си й цінність «не визначається законами цінності, тобто цінність, або на практиці—ціни, не зумовлюються відданням переваг індивідуумів, «формуються на основі неінди-відуальних, а суспільних оцінок корисності благ». Проте, як справедливо зазначає один з відомих на Заході українологів І. Коропецький у праці «Асаdemic Есоnomics іп the Nineteenth-Сеntury Ukrain» (Selected contribution of Ukrainion Scholars to Есоnomics, 1984), Р. Орженцький широко цитує «Принципи економіки А. Маршалла відносно розу-міння природи економічного явища як синтезу суб'єктивно-психологічних та об'єктивних соціальних факторів, але те-орії ціни А. Маршалла уваги не приділяє. Перегляд влас-них поглядів Р. Орженцьким відбив їх еволюцію від засад теоретичної економії як точної абстрактної науки в бік уяв-лень, характерних для представників соціального напряму політичної економії.

Основні теоретичні позиції австрійської школи, їх роз-виток і поглиблення відбилися і в творах іншого відомого представника цього напряму — професора Київського уні-верситету О. Білімовича. Послідовник Київської психоло-гічної школи, він був переконаним противником трудової теорії цінності. «В основі процесу розцінки господарських благ (ціни.—Л. Г.),—писав О. Білімович в одній з своїх найбільш ґрунтовних праць того часу «К вопросу о расценке хозяйственных благ» (1914),—лежить один факт, який впливає на напрям усього господарського життя. Це факт існування у кожної господарюючої людини певних, прита-манних їй потреб». Виразом цих потреб, які О. Білімович трактує як почуття, що «випливає з відчуття відсутності», «прагнення усунути нестачу», і є суб'єктивні цінності. По-в'язуючи величину цінності з інтенсивністю потреб, учений вважав, що гранична корисність «є не що інше, як відбиття того задоволення потреб, яке залежить від даної кількості блага». Проте на відміну від теоретиків австрійської школи О. Білімович заперечував можливість вимірювання таких суб'єктивних величин, як інтенсивність потреб, корисність та суб'єктивна цінність речей не тільки на практиці, а й в теорії.

Теорію граничної корисності О. Білімович, подібно до Ф. Візера, Є. Бем-Баверка, Дж. Кларка та ін., доповнює теорією витрат виробництва, вносячи у неї засади маргіналізму, а також подає у власному трактуванні теорію вмінення. Ціна продуктів, вважає він, регулюється цінами фа-кторів виробництва, кожен з яких має свою продуктивність і створює відповідний доход. «Кожна теорія цін товарів,— писав О. Білімович у праці «Социальная теория распределения» (1916),—відірвана від розцінки участі виробничих факторів, і кожна сучасна теорія створення доходів, що здійснюється через ринковий обмін, відірвана від розцінки продуктів,— логічно неможлива».

Отже, розподіл учений теж вважав складовою загальної проблеми створення цін: «Кожний доход є ціною, що спла-чується на ринку за користування відповідними факторами виробництва... Вчення про створення доходів тоді виявля-ється окремим випадком загальної теорії розцінки». Від-значаючи особливості «оплати» кожного з факторів вироб-ництва (О. Білімович розглядав їх як групи факторів: різні види капіталу, праці та природних ресурсів). Він, як і Є. Бем-Баверк, пояснює прибуток різницею оцінок теперіш-ніх благ (заробітна плата або спожиті продуктивні блага) та благ майбутніх (засоби виробництва і праця) і трактує Ного як результат «очікування» капіталу. Заробітну плату О. Білімович розглядає як оплату всієї праці робітника і пов'язує її розмір з рівнем продуктивності праці, тобто ста-вить заробітну плату, як і прибуток, у пряму залежність від суто економічних факторів.

До останнього часу у вітчизняній історико-економічній літературі такий підхід, що розглядав усіх учасників ви-робництва як рівноправних партнерів незалежно від їхньо-го класового походження, таврувався як відкрита й злісна апологія капіталістичного способу виробництва. Лише в останні роки окремі дослідники доходять висновку, що са-ме такий підхід відбивав формування системи розгалужених механізмів інтегрування пролетаріату у буржуазне суспіль-ство, яке розпочалося на рубежі століть і було пов'язане з могутнім динамізмом у поступальному русі капіталізму, інтенсивному наростанні нових явищ і модифікаційних про-цесів у господарській системі і т. ін.

На думку учених-маржиналістів, забезпечити ефектив-ність цього поступального руху можна було лише шляхом раціонального використання основних факторів виробницт-ва—праці й капіталу, що, в свою чергу, неможливо без гармонізації відносин між ними, досягнення їхньої єдності і взаємодії. Вони не були противниками соціальних реформ, лише вважали, що останні повинні здійснюватися в межах заходів, які б не порушували основ існуючого господарсько-го ладу, що базується на принципі госпрозрахунку, не стримували економічного поступу. «Нагромадження капіта-лів і підвищення продуктивності людської праці,— писав О. Білімович у праці «Піднесення товарних цін у Росії»