Під впливом соціальної теорії розподілу, розробленої М. Туганом-Барановським незалежно від теорії ціни й цінності, О. Білімович доходить висновку про слушність ідеї регулювання рівня заробітної плати через сферу розподілу національного доходу і про можливість поступового вклю-чення ряду соціально-психологічних елементів у схеми те-орії розцінки: «Навіть вплив таких умов, як розвиток само-свідомості у робітничого класу і пов'язані з ним згода чи небажання... працювати за певну плату,— писав він у праці «Социальная теория распределения»,— може бути включе-на у теоретичну схему шляхом введення даних про суб'єк-тивну обтяжливість праці для робітника і певну інтенсив-ність його потреб у різних господарських благах».

Ще однією характерною рисою формування і розвитку маргінального напряму в Україні була добра обізнаність його представників з досягненнями математичної школи як на Заході, так і в Росії, плідне їх використання і розви-ток. Вважається, що саме Білімович дав в економічній лі-тературі того часу найбільш детальне висвітлення всіх ар-гументів за і проти застосування математичних методів з позицій психологічної школи. Сам учений при цьому запе-речував можливості застосування математичного методу для аналізу економічних явищ, розглядав його тільки як метод викладення тих чи інших положень економічної теорії.

Проте математичний метод поступово виходив за межі ілюстративності і перетворювався на вагоме знаряддя еко-номічного аналізу, знаходження нових шляхів вирішення ря-ду важливих економічних проблем. Застосування методоло-гічних підходів математичної школи та математичного апа-рату значною мірою сприяло виявленню і подоланню обме-женості теоретичних підходів у руслі моністичного пояс-нення ряду важливих економічних проблем як з позиції класичної теорії трудової вартості, так і не менш популяр-ної тоді теорії граничної корисності.

Переконливим свідченням цього є творчість А. Маршалла, який прагнув перетворити економічну теорію на мате-матичну науку, будував свій аналітичний метод (метод «часткової рівноваги») на широкому використанні та роз-витку здобутків математичної школи. Застосування функ-ціонального аналізу дозволило вченому сформулювати ряд перспективних ідей, які змінили саме бачення економічної ситуації, що до того грунтувалося на уявленні про закон спадної родючості землі, поширений і на капітал. Він сформулював принцип зміни віддачі всіх факторів виробництва залежно від розумної їх комбінації, яка сама перетворю-ється на один з факторів зростання.

Як зазначалося вище, у тому ж 1890 р., коли вийшли у світ «Принципи політичної економії» А. Маршалла, подіб-ну ідею синтезу трудової теорії цінності з теорією «гранич-ної корисності» і власний закон пропорційності трудових витрат граничним корисностям та відповідну його формулу запропонував М. Туган-Барановський. Недосконалість ви-хідної бази та формули запропонованого ним закону дола-лися саме на шляху застосування економіко-математичних методів. Так, у 1902 р. відомий математик Столяров пред-ставив на засіданні Київського фізико-математичного това-риства аналітичний доказ теореми М. Тугана-Барановсько-го (Столяров Н. А. Аналитическое доказательство предложенной г. М. И. Туган-Барановским политико-экономической формулы: предельные полезности свободно произведенных продуктов пропорциональны их трудовим стоимостям. К., 1902). Завдяки застосуванню диференційного обчислен-ня Столяров зумів певною мірою подолати обмеженість запропонованого у теоремі чисто суб'єктивного розуміння корисності: у Столярова граничні корисності господар-ських благ виступають як частинні похідні функції суспіль-ної корисності. До речі, вважається, що саме він вперше у світовій літературі виразно сформулював цю функцію.

На цьому ж шляху В. Дмитрієвим була доведена до-цільність урахування впливу на ціну всіх елементів вироб-ничих витрат або факторів виробництва, вдосконалене фор-мулювання концепції витрат виробництва Д. Рікардо тощо; українськими вченими Р. Орженцьким, В. Арнольдом й ін-шими використовувалася і модифікувалася система рів-нянь Дмитрієва, пропонувалися власні аналітичні виражен-ня для структури ціни (Арнольд В. Ф. Политико-экономические этюды. Одесса, 1904).

У міру подолання обмеженості моністичних підходів кла-сичної школи та школи граничної корисності, суперечностей їхніх теорій цінності та ціни вдосконалювалися і самі еко-номіко-математичні методи дослідження та запропоновані на їхній базі нові теоретичні підходи. Неоціненний вклад у цю справу вніс всесвітньо відомий український вчений-економіст, видатний математик і статистик, випускник Київ-ського університету, а згодом (з 1911 до 1926 р.) викладач Київського комерційного інституту професор Є. Слуцький. Ще навчаючись в університеті, він написав працю «Теория предельной полезности» (не опубліковану), яка була удо-стоєна університетської золотої медалі. Коло його наукових інтересів було надзвичайно широке — від дослідження еко-номічних поглядів У. Петті до аналізу теоретичних та ме-тодологічних засад маргіналізму, від найскладніших про-блем математичної статистики до започаткування не тільки принципово нових підходів до розв'язання складних еконо-мічних проблем, а й нової галузі науки — праксеології (роз-робка принципів раціональної поведінки людей при різних комбінаціях умов).

У 1915 р. Є. Слуцький публікує в італійському журналі «Giornalle degli economisti revista di statistica» (Vol.L 1, № 1) працю «До теорії збалансованого бюджету спожива-ча» (перевидану тільки в 1963 р. у Москві), яка започатку-вала якісно новий етап у розвитку теорії попиту, визначила принципово нові підходи до розв'язання проблеми зв'язку між ціною, попитом та функцією корисності. Що ж нове вніс Є. Слуцький у розв'язання цієї проблеми в руслі ма-тематичної економіки порівняно з австрійською школою, неокласиками та математичною школою?

Послідовний прихильник ідей маргіналізму, він, проте, не поділяв поглядів його провідних представників, зокрема Є. Бем-Баверка, А. Маршалла й інших так званих кординалістів на можливість установлення величини граничних корисностей, тобто вимірювання суб'єктивних цінностей. Є. Слуцький відштовхується від ідеї про необхідність звіль-нити функцію корисності від чисто суб'єктивного трактуван-ня, використовує категорію віддання переваг