ціною цих факторів (праці, капіталу, ренти).
Загальний національний доход є результатом дії всих факторів і зростання за збільшенням пропозиції факторів.
Альфред Маршалл мав своїх послідовників, одним з яких був Артур Сесіл Пігу (1817 – 1959).
Артур Пігу – автор концепції “економіки добробуту”. Його концепція розглядає соціальний добробут як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут. На думку Пігу економічний добробут – це кількість задоволення, яке може бути оцінено у грошовому еквіваленті.
Економічні причини діють на економічний добробут будь-якої країни не прямо, а шляхом створення і використання об’єктивного додаткового економічного добробуту, тобто національного доходу. Національний доход є тією частиною об’єктивного доходу, яка також вимірюється грішми.
З часом саме життя все більше підштовхувало економічну думку до розробки теорій, які могли б дати більш реалістичне уявлення про те, як в дійсності функціонує ринкова система, у чому її переваги, а де вона дає збої, що потребують корегування з боку держави.
Економічна думка І чверті 20ст. стала приділяти все більше уваги проблемі економічного циклу, але бувши зв’язаною центральною ідеєю неокласичної школи про автоматичне встановлення економічної рівноваги вона прагнула дати пояснення економічного циклу на основі зовнішніх, для економічної системи явищ, а тому неокласики починають приділяти увагу ролі грошової системи та її впливу на параметри розвитку економіки, можливості використання грошово-кредитної політики, як інструмента антициклічного регулювання. Внаслідок цього виникають нові грошові теорії.
В 20рр. з’являється кембриджський варіант кількісної теорії грошей або теорії касових залишків. Її авторами були А.Маршал, А.Пігу та Дж.Х.Робертсон.
Основна ідея кількісної теорії грошей – безпосередній вплив змін грошової маси на рівень цін.
Нове, що з’являється зараз в кембриджському варіанті те, що центром аналізу стають мотиви, що визначають нагромадження готівки в касах фірм і у окремих осіб.
Прагнення суспільства зберігати певну частину своїх доходів в грошовій формі розглядається прихильниками кембриджського варіанту, як найважливіша умова автоматичного встановлення рівноваги в економічній системі при наявності гнучкої системи цін.
Зростання або зниження цін на думку авторів викликає зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Щоб зберегти її незмінною економічні суб’єкти будуть прагнути збільшувати грошову частину свого доходу, яка споживається, якщо ціни зростають; якщо є ціни знижуються – то їх дії будуть зворотними. саме це прагнення до збереження реальної цінності грошової частини доходу виступає у прихильників кембриджського варіанту, як автоматичний регулятор встановлення рівноваги на ринку, тобто збільшення цін викликає зменшення споживання і внаслідок цього зменшення попиту та цін. Падіння цін, навпаки, стимулює зростання попиту і наступне зростання цін.
Такі процеси одержали назву “ефект Пігу” або “ефект реальних касових залишків”.
Основною працею Пігу є “Економіка добробуту”(“The Economics of Welfare”). Основна увага у цій книзі приділяється проблемі оптимізації суспільного добробуту.
На думку Пігу – головним показником національного добробуту є “національний дивіденд”. Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом. Виходячи з цього Пігу пропонує деякий перерозподіл національного доходу як одну з найважливіших функцій держави.
Артур Пігу один з перших неокласиків, котрий піддав сумніву досконалість ринкового механізму та вільної конкуренції. Він показав, що існують вагомі та стійкі причини, які порушують дію ринкового механізму і внаслідок цього обумовлюють необхідність державного втручання.
Головними з них є:
неминучість виникнення монополії. Монополія та монополістична конкуренція обумовлюють зростання цін та зниження рівня інвестицій. В результаті відбувається падіння можливого рівня дивіденду. Отже, необхідне обмеження монополістичних тенденцій з боку держави.
так звані зовнішні ефекти. Тобто позитивні або негативні ефекти діяльності приватних осіб та фірм, які не знаходять вартісної оцінки на ринках, але від яких виграють (страждають) інші суб’єкти господарювання.
Зовнішні ефекти є відображенням протиріччя між інтересами виробництва та потребами суспільства.
Пігу розглядав дві форми державного втручання в економіку:
пряму;
не пряму.
Не прямі заходи (податки, субсидії) необхідно застосовувати для усунення економічних наслідків “зовнішніх ефектів”, що виникають в умовах вільної конкуренції.
Пряме втручання необхідне при існуванні монополії. Однак на думку Пігу антимонопольне законодавство є корисним, але малоефективним; він висловлює ідею прямого втручання держави у галузі в яких найбільш існує загроза виникнення монополії.
Втручання держави має здійснюватися у формі безпосереднього контролю над цінами та тарифами.
Крім того Пігу не виключає можливість прямих державних капіталовкладень в певні сфери економіки та прямого державного управління.
Таким чином в концепції Пігу були сформульовані важливі аспекти участі держави в економічній діяльності, однак в цілому вона залишалася в межах неокласичної традиції.
Монетарну теорію економічного циклу розробив у цей час Ральф Джордж Хоутрі (1879 – 1975) – представник кембриджської школи.
Він вважав, що економічний цикл – це суто грошове явище, обумовлене коливаннями грошового попиту і відповідними змінами у наданні кредитів.
В умовах підйому, на думку Хоутрі, грошовий попит зростає, банку збільшують кредит і полегшують умови його надання, зменшують ставку процента.
Такі дії банків є результатом зростання цін ділової активності і зростання активності росту і збільшення швидкості обігу грошей. Але з розвитком йього процесу банки починають виявляти все більшу обережність і остерігаючись розвитку інфляції підвищують ставку процента, обмежують і навіть скорочують кредити в результаті відбувається спад економічної активності.
На основі своєї теорії Хоутрі дійшов висновку, що економічне коливання ділової активності можна пом’якшити шляхом розумної грошово-кредитної політики.
4.
Американська школа.
В кінці 19ст. з’являється своєрідний варіант (американський) теорії граничної корисності.
Автором цієї теорії був професор колумбійського університету Джон Бейтс Кларк (1847 – 1938).
Основні його праці:
“Філософія багатства” (1889)
“Розподіл багатства” (1899)
“Проблеми монополії” (1901)
“Суть економічної теорії” (1907)
Кларку належить авторство так званого закону продуктивності
