висновок про доцільність постійного темпу економічного росту, як вирішальної умови динамічної рівноваги економіки, за якою досягається повне використання виробничих потужностей і трудових ресурсів.
Другим положенням моделі Харрода-Домара є визнання передумови про постійність в тривалому періоді таких показників, як доля заощаджень в доходах і середня ефективність капіталовкладень. Третя схожість їх моделей полягає в тому, що обидва автори досягнення динамічної рівноваги та постійного росту вважали не автоматично можливим, а наслідком відповідної державної політики, тобто акт державного втручання в економіку.
В неокейнсіанській теорії економічне зростання спочатку орієнтоване на спрощену модель росту (однофакторну), яка визначала співвідношення між виробництвом і попитом.
Темп росту був поставлений в залежність від величини нагромадження і виступав як функція нагромадження частини національного доходу, тобто норма нагромадження визначала ріст національного доходу.
В якості механізму, що забезпечував функціонування цієї моделі була застосована взаємодія “мультиплікатор - акселератор”. З часом з’явилися багатофакторні моделі економічного росту. Вони являють собою модифікацію однофакторної моделі, шляхом введення в неї механізму циклічних коливань, врахування впливу НТП на виробництво та зміни його галузевої структури тощо.
6.
Посткейнсіанство – це ліве, радикальне, реформістське крило кейнсіанства. Воно сформувалося в післявоєнний період. Основними представниками є англійські економісти: Джофн В.Робінсон (1903 - 1983), Н.Калдор, П.Сраффа та американські економісти: С.Вайнтрауб, А.Ейхнерх. Центральне місце в посткейнсіанських теоріях займає проблема росту і розподілу.
Посткейнсіанці рекомендували проводити таку політику, яка сприяла б перерозподілу національного доходу з урахуванням інтересів трудящих, широких верств населення. Вона намагалася встановити зв'язок між розподілом національного доходу і темпами його росту. Вони виступають з антимонополістичних позицій, намагаються розробити рекомендації щодо реформування капіталістичної системи, ліквідації її основних недоліків з метою зробити її такою, що більше відповідає інтересам широких верств населення.
Тема №8 Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії.
Історичні умови та теоретичні джерела виникнення марксизму.
Початок формування марксистської політекономії.
Теоретичні проблеми капіталу Маркса.
Економічні праці Маркса і Енгельса 70 – 90рр.
Розвиток Леніним марксистської політекономії.
Марксизм і сучасність.
Тема №9 Неолібералізм
Еволюція неокласичних ідей у 20 ст.
Неокласичні теорії економічного росту.
Неолібералізм у Німеччині.
Чиказька школа монетаризму.
Неокласичне відродження і сучасні консервативні теорії: “раціональних очікувань” та “економіки пропозиції”.
Неокласичний синтез.
1.
Так в економічній теорії зберігається напрямок, що відстоює вірність неокласичним підходам, з традиційно неокласичних позицій провадиться аналіз економічних явищ, а саме абсолютизує: саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держави в економіку. Він отримує назву консервативної (ортодоксальної) течії неокласичної щколи. Саме завдяки цій течії відбувається вдосконалення методів дослідження ринкових процесів, їх належать пріоритети економічного росту.
Але на відміну від своїх попередників, природу економічного росту представники цієї течії досліджують з врахуванням мікро- і макроекономічних підходів: проводиться багатофакторний аналіз економічного циклу, моделюється вплив на нього НТП, кон’юнктури та інших чинників, серед яких досліджується і грошовий фактор відновлення економічної рівноваги.
В цей же час відбувається формування неолібералізму, течії в неокласичному вченні, що визначає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і, отже про початок нового етапу в його розвитку.
На відміну від консервативного напряму, неолібералізм є напрямом, що претендує на створення повної соціальної картини суспільства, визначення основних принципів його функціонування. Поряд з декларуванням принципу економічної свободи та невтручання держави в економіку, сучасний неолібералізм проголошує принцип соціальної справедливості, тобто не обмежує роль держави фікцією охоронця ринкових відносин, а визнає за нею право організатора соціального життя суспільства, щоправда в межах економічних можливостей суспільства. За державою закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності в суспільстві, як умови нормального розвитку економіки. Політичної доктриною неоліберальної теорії стає ідея сильної держави – організатора конкурентно-ринкових відносин та міцної економіки.
Теоретичне обгрунтування цієї доктрини по-різному здійснювалося представниками німецької, англійської, французької, американської шкіл неолібералізму.
Спостерігається тенденція до зближення кейнсіанської та неокейнсіанської шкіл, тобто вільувається неокласичний синтез.
Таким чином, в 30-х рр. в межах неокласичного методу дослідження формується кілька напрямів, серед яких:
консервативна течія, що наслідує традиції неокласичної школи і займається теоретичним аналізом проблем економічної рівноваги, циклічності розвитку та економічного зростання;
неолібералізм, представники якого, відстоюючи принцип саморегулювання ринкової економіки, визнають межі, рівень і напрями впливу держави на суспільно-економічний розвиток;
“неокласичний синтез”, що відстоює необхідність гнучкого поєднання принципу невтручання в економіку з кейнсіанськими методами державного регулювання в залежності від економічної ситуації, що склалася не даний відрізок часу.
Для всіх напрямів характерне використання підходів до економічного аналізу, що збагачували політичну економію на протязі всієї історії її розвитку. Основним серед них є принцип свободи економічної діяльності та обмеження втручання держави в економіку.
З 70-х років неокласична теорія переживає новий етап свого розвитку, починає відроджувати класичні традиції, повертається до визнання визначальної ролі господарюючого суб'єкту та дії ринкового механізму саморегулювання для встановлення загальної економічної рівноваги. Розвиток неокласичної теорії пов’язується з дослідженнями в кількох напрямах: з теоретичним визнанням шляхів подолання кризових явищ в ринкових відносинах; з прогнозуванням економічної поведінки суб’єктів ринкової діяльності в динамічному середовищі; з формуванням принципів економічної політики, спрямованої на захист та підтримку конкурентної ринкової економіки в умовах монополізму; з визначенням методів вирішення соціальних проблем, породжених дією ринкових сил, що до цього часу залишалися поза увагою неокласичного аналізу. Знову з’являються теорії, в яких заперечується необхідність будь-якого втручання держави в економіку. В центрі їх уваги знаходиться, поряд з економічними, неекономічні фактори розвитку та ринкового саморегулювання. Цей напрям отримує назву “школи нової класики”, або “нової класичної економікс” і ознакою неокласичного ренесансу.
Характерними рисами нових неокласичних теорії є те, що в них узагальнюється ідея