не у всіх є в розпорядженні (великі території із значними запасами природніх багатств і можливостями для розвитку індустрії).
На думку Ліста Німеччина має всі умови, крім достатнього розміру території, але їх можна поповнити за рахунок інших держав (Данії, Голландії).
В цілому є для досягнення ідеалу і прискорення переходу Німеччини від 3 до 4 стадії необхідно всіляко підтримувати розвиток промисловості і таким чином відмовитися від однобічного розвитку німецької економіки з переважанням сільського господарства.
Виходячи з цього Ліст висунув ідею “виховного протекціонізму”, згідно з якою необхідне активне втручання держави в економіку для створення єдиного загально-національного ринку, захисту національного виробництва до того часу поки воно не досягне за рівнем своєї конкурентоздатності англійського рівня.
Ф.Ліст був попередником історичної школи, яка виникла в Німеччині в 40рр. 19ст.
Основними представниками цієї школи були Вільгельм Рошер (1817 – 1894), Бруно Гільдебранд (1812 – 1872) та Карл Кніс (1821 - 1898).
На їх думку проблема класичної науки полягає в тому, що абстрактні узагальнення не співпадають абсолюто з економічними явищами, передаючи лише суттєве не можуть бути використаними на практиці. Тому вивчення конкретної економіки повинно будуватися на історичному співставленні і вивченні закономірностей еволюції конкретної нації.
Представники історичної школи відкинули абстрактну теорію і проголосили зображення дійсності в історико-національному аспекті єдиним предметом в політичній економії.
свою назву ця школа отримала саме за методом (конкретно історичний метод), який спробували застосувати її представники в своїх теоретично-економічних дослідженнях.
Тема №6 Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції.
Виникнення та суть маржиналізму.
Австрійська школа граничної корисності.
Становлення неокласичної традиції. Кембриджська школа.
Американська школа.
Математична школа в політекономії.
Перегляд неокласичної теорії ринку.
1.
У 70-90рр. 19ст. виникає і розповсюджується М. Його засновниками були: К. Менгер (Австрія), У.С. Джавонс (Великобританія). Л. Вальрас (Франція, Швеція).
Назву цьому напряму дав метод marginal analysis (граничний аналіз), який заснували представники цього напряму.
Головні методи принципу М.:
ідеологічна нейтральність аналізу. На думку маржиналістів перетворення політекономії в дійсну науку передбачає звільнення її від впливу ідеології і відокремлення від конкретних економічних дисциплін. “Чиста” економічна теорія призначена для з’ясування універсальних закономірностей незалежних від місця і часу. Щоб підкреслити ідеологічну нейтральність, “незацікавленість” своїх досліджень маржиналісти стали застосовувати замість терміна політекономія – термін економікс.
перегляд, визначення предмета дослідження; якщо економічна теорія на думку маржиналістів призначена вивчати універсальні закони і не залежні від ідеології, то перед нею слід поставити таку загальну проблему, яка не міняється з розвитком суспільства, і не стосується нічиїх класових (соціальних) інтересів центральною у маржиналістів стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів.
статичний підхід до дослідження. Усі маржиналістські теорії передбачають існування статичної рівноваги, при якій попит дорівнює пропозиції, ресурси використовуються повністю, національний доход максимальний.
положення про стабільність, визначеність рівня виробництва означало прихильність маржиналізму до ідеї примата (пріоритет) обміну над виробництвом. Оскільки продукт вже вироблений і існує в готовому вигляді основної економічної закономірності, виявляється з аналізу процесу обміну.
маржиналісти відмовляються від категорії класів. На їх думку власники благ в тому числі і факторів виробництва є принципово однорідними господарськими суб’єктами, між якими існують рівноправні відносини продавця і покупця або виробника і споживача.
суб’єктивно-психологічне пояснення економічних явищ. Відмова маржиналістів від поділу суспільства на класи обумовила зникнення соціальної детермінації господарських суб’єктів. В маржинилістській системі, де усі економічні суб’єкти однорідні та рівноправні, кожен діє виключно у власних інтересах. Внаслідок цього економічні закони є результатом взаємодії індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб’єктів.
2.
В 70рр. 19ст. виникла австрійська школа. Її називали також віденською, оскільки основні її представники – професори віденського університету.
Засновником цієї школи був К. Менгер (1840-1921).
Його основні праці:
“Основи політекономії” (1871)
“Дослідження про методи соціальних наук та політекономії зокрема” (1883)
Видатними представниками школи були: Е. Бен-Баверк (1851-1914) – роботи:
“Основні теорії цінності господарських благ” (1886)
“Капітал і прибуток” (1889)
“Теорія Карла Маркса і її критики” (1896)
У цих працях дається розгорнутий аналіз корисності, доповнений суб’єктивістською копією процента.
Ф. Візер (1851-1926). Його роботи:
“Походження і основні закони господарської цінності” (1884)
“Природа цінності” (1889)
На думку представників школи предметом політекономії є поведінка і суб’єктивні мотиви господарюючого суб’єкта в явищах господарського життя з точки зору такого суб’єкта (господарського).
Об’єктом дослідження вони вважали окреме господарство, яке виділялося як найпростіша одиниця (типовий елемент) буржуазного суспільства. Ідеалом такого господарства вважалося господарство ізольованого суб’єкта - Робінзона.
Капіталістичне господарство розглядалось як сукупність таких окремих господарств, а тому маржиналісти вважали, що для дослідження економіки у цілому достатньо розглянути їх на прикладі одного ізольованого господарства. Такий метод дослідження дістав назву метода РОБІНЗОНАД.
Основними економічними відносинами представники школи вважають відносини обміну (ринкові відносини). На перший план було висунуто споживання. Центральним в економічній теорії австрійської школи була проблема цінності.
Теорія цінності австрійської школи одержала назву теорії граничної корисності. Визначальним фактором цінності австрійці вважали корисність матеріальних благ. Під корисністю розумілося загальна властивість матеріальних благ, що визначала їх відношення до задоволення потреб. При цьому розрізнялися два види корисності: абстрактна і конкретна.
Абстрактна корисність розглядалася як корисність взагалі. Нею володіли матеріальні блага, кількість яких не обмежена.
Конкретна корисність мала блага, запас яких обмежений, а їх зменшення навіть на одиницю відображається на добробуті індивіда.
Такий поділ корисностей пов’язувався з цінністю матеріальних благ. Цінність набували не всі блага, а лише ті корисність яких була обмеженою. Корисність мала поєднуватися з рідкістю. У зв’язку зцим такі блага можуть обмінюватися.
Розрізнялися суб’єктивна і об’єктивна цінності.
Суб’єктивна цінність визначається оцінкою блага господарюючим суб’єктом. Вирішальне значення для її визначення має гранична корисність, тобто корисність останньої одиниці.
Об’єктивна цінність утворюється в обміні. Вона є результатом