На початку ХХ століття в США налічувалося 5,8 млн. ферм, що утворилися в основному в результаті купівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35% були орендовані, 23% - заставлені в банках і страхових компаніях, 42% перебували у руках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так, 1 млн. ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52% продукції. У 1910 році 1% фермерів володіли п”ятою частиною фермерських земель. Розміри великої ферми в середньому становили 1,5-2 тис. га, середньої – 55-80 га, невеликої – 1,5 га.

Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи зростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відповідно в 3,5 рази, бавовни – в 2 рази. В 1900-1914 рр. врожай пшениці збільшився на 70%, кукурудзи – на 27%, бавовни – на 58%.

Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займало молочне і м”ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства. В 1850 році у США виготовлялося 250 різних модифікацій залізних плугів. У 1860 р. на полях працювало 250 тис. молотарок, у 1911 р. – 17 тис. тракторів з паровими двигунами. Щорічні витрати на машини і обладнання для сільського господарства зросли за останню третину ХІХ ст. на 424,4 млн. дол. Будували польові залізниці, створювали систему елеваторів. Застосовували мінеральні добрива, обсяг яких збільшився за 1900-1914 рр. у 2,7 рази. Найману робочу силу використовувала половина американських ферм.

На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідацію з дольщини (кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу).

У кінці ХІХ – початку ХХ ст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. У 1890 році вона становила 2,5 млрд. дол., у 1900 році – 5, у 1914 р. – 10 млрд. дол.

Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стало одним з головних експортерів збіжжя і м”яса на світовий ринок. З 1862-1901 рр. експорт пшениці збільшився майже у 5 разів, кукурудзи – 16, це призвело до європейської аграрної кризи 1875-1896 рр., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлено тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни та фермери змушені бали платити значні рентні платежі. На початок ХХ століття колонізація земель завершилася. Ціни на землю зросли, США в конкурентній боротьбі втратили переваги і, як наслідок, американський експорт значно скоротився. Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов”язане з ринком. Це сприяло піднесенню продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізацій, агрокультури, використанню найманої сили.

Отже, у ХІХ – на початку ХХ століття розвиток сільського господарства в США відбувався двома шляхами: революційним (з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.

4.Зовнішньоекономічна політика США.

Перехід американського капіталізму в монополістичну стадію привів к значним змінам в ії зовнішній політиці. Фінансово-промислова олігархія країни не збиралася спокійно дивитися на панівну роль європейських держав у світі. Американський капітал теж вимагав нові ринки та нові теріторії.

Ще з 60-х років XIX століття США почала збільшувати свій експорт, і вже в 1876 вартість експорту перевищіла імпорт. З 1877-1900 вартість експорту в Англію зросла з 346 мілійонів до 534 мілійонів доларів; в Німеччину – з 58 мілійонів до 187 мілійонів; во Францію – з 45 мілійонів до 83 мілійонів; в Канаду – з 37 мілійонів до 95 мілійонів. В 1900 експорт лорівнював 1394 мільйона доларів, що в два рази перевищіло показник 1877. Також зросла доля експорту виробів провідних гаузій промисловості (з 7 мільйонів доларів в 1865 до 22 мільйонів напочатку 90-х).

Поряд з експортом товарів дуже швидко зростав експорт капіталу. Тут головним об’єктом були слаборозвинуті країни Латинської Америки, які можна було використовувати, як сировинний придаток. Також інвестування капіталу в ці країни швидко ставило їх в повну економічну, а потім і політичну залежність від США. Так в 1900 році інвестиції США в Мексиці дорівнювали 185 мільйонів доларів, в Канаді – 150 мільйонів, на Кубі – 50 мільйонів, в Південій Америці – 45 мільйонів, в Європі – 10 мільйонів, к країнах Тихого океану – 5 мільйонів.

Враховуючи те, що США запізнилися в розвитку капіталізму, вони також і запізнилися в колоніальній експансії. Але традиційно, ще виходячи з доктрини Монро 1823, США мала величезний вплив на країни Західной півкулі. Але на кінець XIX століття економічні позиції Англію у Південій Америці були значно сильнішими ніж позиції Сполучених Штатів. Тому американський уряд створив ряд міжнародних організацій, формально з метою створення рівноправних економічних асоціацій, а фактично для витіснення англійського капіталу. Також війська США здійснили ряд військових інтервенцій в латиноамериканські республіки, де були поставлені проамериканські уряди. Одночасно проводилася експансія в Тихоокеанському регіоні. Тут американський капітал намагався встановити свою економічну владу. Фактично на кінець XIX століття США поставили в економічну залежність дві найважливіші тихоокеанські країни – Філіпіни та Гаваї. Якщо Гаваї були вільною державою, тому США анексували ії, але Філіпіни, а також Гуам,