Така диференціація здатна забезпечити певну відособленість ринку для окремого підприємства і тим самим певний контроль над цінами. При створенні таких конкурентних переваг слід враховувати, що велика роль належить організації збуту та рекламі. Вони повинні створити у потенційних клієнтів бажання придбати саме даний товар. Ця монополія істотно відрізняється від попередніх, по-перше, тим, що вона не пов’язана з розмірами підприємства і малі підприємства та-кож можуть здобути її. По-друге, вона має менший економічний ефект (допускає порівняно невелике зростання цін) через існування товарів-замінників.

У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (неба-гато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спо-стерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми. Так у середині 80-х років частка чотирьох провідних автомобільних фірм становила у національному виробництві Японії 71%, ФРН — 79,5%, США — 97,8%, Великобританія — 95,5%, Франції — 99,8%. Схожа ситуація спостерігається і в інших галузях.

Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних про-давців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціаліс-тів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим пре-тендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що но-вим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей то-вар уже насичений.

Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конку-рентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключа-ють увагу на її товари. Іншим конкурентам треба вживати оператив-них заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо).

Сьогодні, на думку П. Самуельсона і В. Нордхауза, реальними є таємна олігополія і олігополія домінування. У першому випадку олігополісти можуть таємно домовитися щодо єдиної ринкової по-ведінки, створивши по суті секретний монополістичний картель. У другому олігополісти проводять єдину цінову стратегію, при якій ціни визначає лідер (так зване “лідерство в цінах”), як правило, найк-рупніша фірма, інші дотримуються її.

Отже, і олігополія демонструє сильні монополістичні тенденції. Це дало підставу американському економісту У. Феллнеру, а за ним і ряду дослідників колишнього СРСР трактувати олігополії як форму групової монополії, що підтверджує правильність ленінського визна-чення монополії як угоди кількох гігантських підприємств.

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” — “один”, “опсонія” — “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм ста-новищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом моно-псоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали. Терміни “монопсонія” та “монопсонічна ситуація” були вперше описані англійкою Джоан Робінсон у 1933 р.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців пев-ного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучане виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в еко-номіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефек-тивній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така фірма знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди ви-являється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх. “Дженерал Електрик”, “Рейдіо корпорейшн оф Аме-рика” та “Дюпон” є найкращими прикладами таких компаній Самуельсон Поль. Економіка. — Львів; Світ, 1993, с.374-375.

Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки — нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати з такими фірмами. Інакше кажучи, дослідницьку роботу у промисловості може здужати лише велике ви-робництво, переваг якого позбавлені дрібні підприємства. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітниц-тва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією