Передусім нам треба засвоїти головний урок ринкових реформ: економічне зростання грунтується на системі ??накопичення капіталу - розширення попиту - зростання зайнятості і виробництва - зростання бюджетних прибутків - скорочення бюджетного дефіциту і дефіциту платіжного балансу - зниження інфляції??. Внутрішнє споживання -життєзабезпечуючий чинник для будь-якої економіки.

Однієї з головних причин, по яких в основних економічних секторах склалися низькі і негативні темпи розвитку, пікові рівні рівні безробіття і зовнішнього боргу, так це теоретична некоректність реформ, що проводяться.

Тенденції першого парадокса далі похідні - поява ще одного парадокса, якою є стагнація реального сектора економіки, деформація його структурних пропор-цій.Всупереч класичним канонам і характерним для розвинених економік нормам, в Україні нефінансові корпорації, тобто підприємства і орагнизации, що виробляють товари і послуги, які забезпечують біля 60% валової доданої вартості, внаслідок розподільних і перераспределительных процесів не тільки втрачають додану ними вартість, але хранически виявляються в боргах, які приблизно рівні 1/10 частки ВВП, і мають негативні показники чистого зберігання.Чиста зовнішня заборгованість під-приємств досягає 30% сумарних зовнішніх боргів країни.

Можна привести приклад, але на перший погляд він покажеться не до місця, але він добре дає зрозуміти реальну картину в секторі домашніх господарств.У 1996-1999 роках їх гранична схильність до споживання становила 0,966, відповідно до заощаджень - 0,034 при нормальних пропорціях 80:20. Низький життєвий рівень населення, його реальних прибутків сповільнюють процеси зберігання і переходу до формування раціональних фінансових потоків, які в свою чергу протидіють відновним тенденціям в економіці. [5.c8]

Приватна власність вважається двигуном ринкової економіки, але в структурі інвестицій, які повинні доводитися на неї, становить тільки 7,6% вкладень.

Ще однією проблемою в Україні до сих пір є непосильний податковий тягар. Хорошим прикладом цього служить вартісна структура ВВП, отримана на основі міжгалузевого балансу.В Україні спостерігається невідповідність різних галузей економіки з позиції валового прибутку і оподаткування.Так, наприклад, енергетика має валовий прибуток в розмірі 51,2% доданої вартості, а легка промисловість - 1%.І навпаки, чисті податки на продукти становили 2,3% - в електроенергетики і 51,1% в легкій промисловості.

Безліч невідповідностей валового прибутку і податків властива і іншим галузям економіки.Внаслідок цього, перекоси в системі вартісного складу галузей не дозво-ляють ввести в дію механізми прогресивних зсувів.

Це можна проілюструвати на прикладі електроенергетики.Питома вага електро-складової у випуску українських товарів становить 25%, що в 4 рази більше ніж у США і в 8,3 рази більшому ніж у Франції. Тому такі показники ведуть до втрати конку-рентоздатності вітчизняних товарів, оскільки більша частина енергоносіїв оплачується взаємозаліками.Наші высокоприбуткові галузі не спроможні реалізувати за гроші товарну продукцію, відповідно галузі-споживачі - її сплатити.Тому звідси слідує, що при випереджальному зростанні цін за енергоносії фізичні обсяги випуску продукції энергокомплекса скорочуються, при цьому загострюючи энерго кризу в країні.

Якщо на ці проблеми подивитися з макроекономічної сторони, то ці поцеси спричиняють збільшення проміжного споживання і відповідне скорочення ресурсів валової доданої вартості, яка втілює в собі потенціал поточного споживання і накопичення в інтересах економічного зростання.На збільшення частки проміжного споживання і структурної дкформацию економіки впливає той факт, що питома вага енергоємних і сировинних галузей в 1999 році становила 53,7% вартості промислової продукції проти 21% в 1990 роки.Але в також час фактичні прибутки цих галузей невелики, оскільки значна частка їх валового прибутку реалізовується через продукцію галузей, виробляючих кінцевий продукт. [5.c8]

Тому лише зважена податкова реформа і інші заходи з регулювання прибутковості галузей, здатні розблокувати тромби реального сектора, створити нормальні умови для виробництва і реалізації доданої вартості в економіці загалом.

Важливою також є проблема комунальних платежів.МВФ, як відомо, постійно наполягає на повній компенсації їх вартості.Звісно, їх зрозуміти можна: за все треба платити.Але їх умови оплати прийнятні для таких країн як США, Німеччина, Франція, але не Україна, оскільки у нас дуже маленька оплата труда (середньомісячна оплата труда становить 219 гривень).Просто стає очевидно: якщо домогосподарству потрібно сплатити 100-130 гривень квартирних і комуналних внесків, то залишок є настільки низьким, що підриває основи сукупного попиту населення, а значить спонукальні імпульси розвитку економіки країни.

Всі ці факти підтверджують необхідність корекції теоретичних і фактичних початків реформування в Україні.

Ми запозичаємо західну ліберальну модель без її антимонопольного регулювання і соціального захисту, прагнемо до економічного зростання без інновацій і великого виробництва, ідейно підтримаємо підприємництво і структурну перебудову без фінан-сового капіталу, впроваджує ринкове господарство без його головного атрибута - грошей.У цьому корінь проблем пропорційного розвитку сфери реальної економіки і фінансового сектора.

Тепер перейдемо до третього парадокса розвитку економіки України, який тісно пов'язаний з розвитком фінансового сектора.Цей парадокс -монетарна політика. Вини-кає питання: в чому ж суть цього парадокса? Відповідь: його суть - у відсутності всу-переч очікуванням, позитивного впливу монетарної політики, що проводиться на рин-кову середу.

У чистій теорії взаємозв'язок між макроекономічними індикаторами полягає в дотриманні двох пропорцій: рівновага мыж інвестиціями і заощадженнями, а також рівновага попиту і ліквідність грошовою масою.Кількісно їх співвідношення визна-чаються процентними ставками і коливанням цін.У економіці України монетарна полі-тика породила ??криве дзеркало??.

Темпи економічного зростання по Дж.М.Кейнсу виражаються розмірами інвестицій, які приходять на одиницю ВВП.В нашій країні ця залежність не працює, оскільки національні заощадження неухильно меншають, відповідно знижується міра їх конвер-тації в інвестиції.Чисті заощадження в останні роки не перевищують 0,2-0,3% ВВП. Плюс до цього ж неврівноваженість між заощадженнями і інвестиціями поєднується з масовими чинниками переважного використання інвестиційних ресурсів на спеку-лятивні цілі, а