Праця товаровиробника виступає, з одного боку, в особливій доцільній формі, а з іншого — у вигляді витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі.

У першому випадку виробник виконує конкретні виробничі операції, використовує певні знаряддя праці та матеріали, а отже, виготовляє певні блага. Наприклад, швець використовує шкіру, нитки, голки, спеціальну машину та інші знаряддя виробництва, щоб виготовити чоботи, черевики; знаряддями праці хлібороба є комбайн, трактор, добрива. Результатом діяльності такої праці є створення різноманітних споживних вартостей. Працю, що їх створює, називають конкретною.

Праця в особливій доцільній формі характеризує працю з якісного боку. Водночас є й інша, кількісна сторона праці, яка знаходить відображення у витратах праці у фізіологічному значенні. Йдеться про працю взагалі як певну частину суспільної праці, що містить витрати людської робочої сили (її м'язів, мозку, нервів) незалежно від її конкретної форми. Це друга сторона праці, яку називають абстрактною. Вона створює вартість товару.

Абстрактна праця є специфічною формою праці, суспільний характер якої виявляється лише в процесі обміну. Саме обмін розкриває суспільне значення продукту. Якщо вироблений продукт не буде обміняний, то він не набуде суспільної споживної вартості, тобто не буде задовольняти потреб інших людей, а отже, не стане товаром. Це означає, що абстрактна праця є специфічною економічною категорією, яка властива лише товарному виробництву. Тому і створена нею вартість є не природною, а суспільною властивістю товару.

Отже, вартість — це відносини між товаровиробниками, які прикриті речовою оболонкою.

ТЕОРІЇ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ЦІННІСТЬ ТОВАРУ

Визначення цінності товару в матеріально-речовій формі, формі послуги чи інформації — одне з головних завдань економічної теорії, яке намагаються вирішити економісти різних шкіл і напрямів впродовж усієї свідомої історії людського буття.

Підходів до визначення цінності товару багато. Кожний з них грунтується на певній теорії, серед яких найбільш поширеними є теорії трудової вартості, граничної корисності, попиту і пропозиції, чинників виробництва, інформативна.

ТЕОРІЯ ТРУДОВОЇ ВАРТОСТІ

Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть Цлькість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на Ікііі він заснований, — вартісної.

Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Проте найповніше її розробив (. Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, І виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми Іартості лише при зіставленні з іншими товарами.

У своєму розвитку форма вартості товару аж до появи грошової [юрми вартості проходить кілька етапів.

Першою формою вартості є проста, одинична або випадкова. Зона виникла на ранньому етапі розвитку людського суспільства, оли ще не сформувався суспільний поділ праці. Обмін мав епізо-ичний характер і відбувався за такою формою: Т1 - Т2. При цьому Т1 міг бути рибою, а Т2 — м'ясом. Такий обмін виникав між різними общинами, в однієї з яких був певний надлишок риби, а у другої — м'яса. Він був випадковим, нерегулярним, як і блага, що обмінювався в певній пропорції,

худоба, хутро, сіль, чай, дорогоцінні метали тощо.

Недоліком товарів, які виконували роль загального еквівалента, було те, що не кожний з них можна було поділити на певну кількість частин або без труднощів транспортувати, зберігати тощо. Через ці об'єктивні обставини розвитку виробництва і обміну функція загального еквівалента закріпилась за золотом. Так виникла грошова форма вартості, яка має таку формулу:

Золото стає грішми. Однак за своєю природою воно не є грішми. Протягом певного часу в історії суспільства золото існувало просто як метал. Тільки розвиток товарних відносин завдяки фізичним властивостям золота, а саме: однорідність, можливість легкого поділу на частини, зберігання без втрат і високої вартості у невеликій кількості — робить його грішми.

ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ

Основою цінності товару теорія граничної корисності пнажає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. І |,о й напрям економічної теорії виник у останній третині минулого 11 оліття. Найбільш відомими його представниками були У. Джеванс, А Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк.

Головна ідея їхнього підходу полягає у тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятним, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість, на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага. Якщо благо є в достатній кількості, то якою б не була його сукупна корисність (наприклад, води), корисність останньої одиниці дорівнюватиме нулю. Оскільки ж немає значення, яку саме одиницю вважати останньою, то нулю дорівнюватиме будь-яка одиниця цього блага. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад, діамантів) не дуже велика, то їхня обмежена кількість робить цінність граничного (останнього) екземпляра дуже високою. Звідси висновок: останній екземпляр певного блага, що задовольняє «граничну потребу», має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність.

Правильність теорії граничної корисності переконливо доводить

славнозвісне з часів існування адміністративно-командної системи явище «дефіциту». Цінність речі, виробленої з тими самими витратами, що й інші блага, підвищуватиметься залежно від суспільної потреби в ній. Перевищення попиту над пропозицією сприятиме зростанню ціни над вартістю — і навпаки.

ТЕОРІЯ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ

Згідно з цією теорією реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно