Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів — покупців і продавців. Способом вирішення цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому пропозиція відповідає попиту.

Економічне становище товаровиробника залежить від ринкової ціни його товарів. Оскільки ж ринкова ціна залежить від двох чинників — попиту і пропозиції, у взаємодії та зіткненні яких вона утворюється, слід з'ясувати, що таке попит і пропозиція, яке їхнє місце у цьому процесі.

Попит — це платоспроможна потреба у певному товарі. Інакше кажучи, це сума грошей, яку покупці можуть і намагаються заплатити за необхідне їм благо.

Попит залежить від доходів покупців, потреби у товарах (послугах) і цін на останні. Отже, попит підвищується при зростанні доходів, зниженні цін або одночасній дії цих чинників — і навпаки. Ця залежність дістала назву закону попиту.

У цілому величина попиту залежить, як правило, від ціни товару: чим нижча ціна на якесь благо, тим вищий попит на нього. Кількісну залежність попиту від зміни цін на товари називають еластичністю попиту, її вимірюють як відношення зростання обсягу попиту до зниження цін (у відсотках).

Пропозиція — це кількість товарів, які виробники можуть і хочуть виробити.

Пропозиція також залежить від ціни: чим вона вища, тим вища пропозиція з боку продавців, оскільки останні зацікавлені у виручці від продажу товарів (послуг), що становить його економічний інтерес. Таку залежність називають законом пропозиції. Кількісна залежність пропозиції від зміни цін на товари дістала назву еластичність пропозиції, її вимірюють як відношення (у відсотках) обсягу пропозиції до зростання цін.

Закони попиту і пропозиції відображують економічні інтереси протилежних суб'єктів ринку — покупців і продавців. Узгодження цих інтересів досягається при перетині ліній попиту і пропозиції. Точка перетину характеризує стан ринку певного товару, при якому вся його маса при цій ціні може бути продана і є відображенням ринкової рівноваги. Якщо ж ціни на певний товар зростуть, виникне надлишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати ціни, щоб позбавитися запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого господарства. На зниження цін покупці зреагують додатковим попитом. За умов, коли ціна реалізації буде нижчою за ціну рівноваги, виникнене підвищений попит, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку,

сприятиме зростанню цін, а з іншого — стимулюватиме виробництво

нього товару. Як результат — лінії попиту і пропозиції перетнуться.

Крім викладених вище теорій, які пропонують певні моделі визначення цінності товару, є й інші. До них належать теорія чинників иробництва та інформативна теорія вартості. Остання набуває псе більшого значення в епоху переходу до постіндустріального суспільства, в якому посилюється перехід від матеріально-речових елементів виробництва до ідеально-духовних, від минулої до живої, інтелектуальної праці, яка стає домінуючою.

Розглянуті теорії не слід протиставляти, адже кожна з них відбиває різні сторони економічного життя. Більше того, практика довела, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні чинники, в тому числі витрати живої та уречевленої праці, ступінь корисного ефекту, попит і пропозицію тощо.

ЗАКОН ВАРТОСТІ ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ

ЗМІСТ ЗАКОНУ ВАРТОСТІ

Як нам уже відомо, відносини між товаровиробниками в процесі обміну з приводу результатів їхньої діяльності грунтуються на еквівалентній основі. Це явище є загальним, повторюваним і постійно відтворюваним в умовах товарного виробництва, тобто воно є об'єктивним законом. Він знаходить свій вияв у тому, наприклад, що X товару А = Y товару Б, тому що в них втілена однакова кількість суспільне необхідного робочого часу.

Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільна необхідного робочого часу, називають законом вартості.

Проте фактичні витрати робочого часу на певне благо у різних товаровиробників неоднакові. Це пов'язано зі знаряддям праці, яке використовується, інтенсивністю (напруженістю) праці, рівнем уміння та підготовки того, хто виготовляє якусь споживну вартість.

Час, витрачений працівником на виготовлення певного товару, називають індивідуальним робочим часом.

А мірилом ринкової (суспільної) вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільне необхідний.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку, застарілу технологію, не удосконалюють своїх професійних знань, працюють без всілякого напруження. Це б суперечило прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніколи не досягло сучасного рівня цивілізації.

Суспільне необхідний робочий час є мірилом вартості товару тому, що являє собою час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільне нормальних умов виробництва і при середньому в цьому суспільстві рівні вміння та інтенсивності праці.

Суспільне нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найбільш типовими в суспільстві. Якщо, скажімо, для пошиву одягу використовуються ручні швейні машини, машини з ніжним приводом та ті, що працюють на електроенергії, то на виготовлення певної споживної вартості при середній умілості та напруженості праці витрати будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — 10 год і вироблятиме 100 тис. одиниць товару, третя — 8 год і