В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляєть-ся у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, бан-ківського та ін.), так і всередині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалу-зевої.

Внаслідок суспільного поділу праці виробництво това-рів і надання послуг здійснюються на підприємствах окремих галузей промисловості. Наприклад, у США в промисловості їх налічується до 700. Внутрігалузева конкуренція — боротьба між товаровиробниками, що ді-ють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встанов-люється індивідуальний робочий час на виготовлення пе-вного виду товару, а отже й індивідуальна вартість виро-бництва.

Але ціни на ринку, як уже зазначалося при розгляді вартості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу про-дукції. Тому наслідком внутрігалузевої конкуренції є пе-ретворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспіль-ну вартість.

Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конку-ренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конк-ретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товаро-виробниками, які діють у різних галузях народного гос-подарства. Через різні умови виробництва у галузях під-приємці за однакових витрат капіталу отримують неод-накову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий. Якщо це відбувалося, то пропози-ція товарів у галузях (з низькими прибутками) зменшу-валася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в галузях з високими прибутками збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринко-ві ціни на товари, виготовлені у галузях, куди перелива-ються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбу-вається відплив капіталів) зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галу-зях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на однаковий капітал буде отримано рів-ний середній прибуток. Межею переливання капіталу є формування середньої норми прибутку (відношення сукуп-ної додаткової вартості до обсягів сукупного капіталу всіх галузей). Середній прибуток є елементом середніх ринко-вих цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузе-вої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість пе-ретворюється на ціну виробництва, навколо якої колива-ються ринкові ціни. В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

З виникненням монополій вільна конкуренція пере-творюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. (Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних кон-трактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власніс-тю (патентами, ліцензіями тощо)/

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона дедалі більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпо-середнього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рі-вень, тобто все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізня-ють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція — боротьба між товаровиробни-ками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють зни-жені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого зна-чно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного роз-продажу тощо.

Нецінова конкуренція — боротьба між товаровироб-никами за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумов-лює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії по-довжують терміни гарантійного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повні-ше відображає інтереси споживачів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна кон-куренція, яка ведеться переважно неекономічними мето-дами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укла-дення таємних угод про єдину політику цін і навіть ди-версії проти конкурента).

Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій вста-новлюються насамперед монопольно високі та монополь-но низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві та на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права спожи-вачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми — від транспортних і промислових компа-ній при доставці сільськогосподарської продукції на ри-нок та її переробці. Так, для дрібних фермерських госпо-дарств США, що спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який спожи-вачі заплатили за один літр молока, вони отримують ли-ше до 35 центів.

Монопольно високі ціни спричиняють зменшення платоспроможного попиту населення, «притягують» кон-курентів, тому монополії повинні постійно шукати опти-мальне співвідношення між кількістю реалізованої про-дукції та ціною, яка дає змогу привласнити максималь-ний прибуток. Коли на ринку панують декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика «лідерства в цінах». Щоб уникнути виснажливої конку-рентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ці-

ни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або де-що нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів га-рантійного обслуговування тощо).

Ціни на товари, що їх виготовляють державні підпри-ємства,