Суб'єктом грошово-кредитної системи може висту-пати й "інший світ" в особі міжнародних фінансо-вих організацій та грошово-кредитних інститутів інших країн.

Риси сучасних грошово-кредитних систем

Головною подією, що зумовила докорінні зміни у функціонуванні грошових систем, вважають витіснен-ня золота з грошового обігу.

Особливості сучасних грошово-кредитних систем

1) їхньою основою є паперові та кредитні гроші;

2) значне перевищення частки безготівкового обігу порівняно з готівковим. У найбільш розвинених країнах світу банкноти і розмінна монета становлять менше 10 % всіх грошових засобів. В Ураїні ця частка досить значна. Вона становить близько 40 %.

3) інфляційні процеси є постійними і невідворотними;

4) посилення ролі держави у стабілізації грошового обігу;

5) посилення впливу світових фінансових ринків на стан грошово-кредитних систем національних держав.

1.2. Небанківські фінансові й кредитні установи як суб’єкти грошово-кредитної системи.

Не зважаючи на те, що пропозиція грошей здійсню-ється банківською системою, яка має два рівні: цен-тральний банк та система комерційних банків, з комер-ційними банками конкурують небанківські фінансові та кредитні посередники, до яких належать:—

депозитні, які приймають кошти на депозитні рахунки. Це кредитно-ощадні асоціації та кредитні спілки;—

недепозитні, які здійснюють залучення грошо-вих засобів шляхом продажу страхових полісів, прийо-му пенсійних внесків, продажу цінних паперів. До них належать:—

фінансові компанії;—

інвестиційні компанії;—

страхові компанії;—

пенсійні фонди (державні та недержавні);—

взаємні фонди.

Кредитно-ощадні асоціації залучають кошти насе-лення у вигляді ощадних вкладів, за якими виплачуються проценти. Активи і пасиви кредитно-ощадних асоціацій менш ліквідні, ніж активи і пасиви комерційних банків.

Кредитна спілка — створена на кооперативних засадах неприбуткова асоціація осіб, яких об'єднують спільні інтереси, що продає своїм членам акції, приймає від них вклади та надає їм позики.

Фінансові компанії, як правило, створюються при великих підприємствах. Свої грошові фонди формують шляхом емісії та продажу акцій і облігацій. Надають позики і кредити для придбання дорогих речей (меблів, автомобілів тощо).

Інвестиційні компанії (фонди) — компанії, які акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів (боргових зобов'язань) і вкладають їх в акції та облігації підприємств своєї країни та іншого світу. Інвестиційна компанія (подіб-но до інвестиційного банку) займає проміжне стано-вище між позичальником та індивідуальним інвесто-ром, але, на відміну від банку, повністю виражає ін-тереси інвестора.

Страхові компанії — спеціалізовані організації, які залучають грошові ресурси страхувальників з ме-тою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та/або матеріального благо-получчя страхових подій як фізичним, так і юридич-ним особам, що створює сприятливі умови для безпе-ребійного процесу суспільного відтворення. Страхові внески страхувальників використовують для страхо-вих виплат у разі настання страхового випадку для застрахованого. Але у зв'язку з тим, що акумульовані грошові засоби з довгострокового страхування (насам-перед страхування життя) знадобляться тільки з ча-сом, виникає можливість тимчасового їх використан-ня як кредитного ресурсу.

Спеціальні (позабюджетні) фонди — грошові фонди, які формуються з метою цільового фінансуван-ня видатків, не передбачених державним бюджетом.

Різновидами позабюджетних фондів є інвестиційні, стабілізаційні, позикові, благодійні, соціального, майнового й особистого страхування та страхування відповідальності. Основним джерелом надходжень до спеціальних фондів є обов’язкові відрахування підприємств, організацій, установ і громадян. Прикладом спеціальних фондів України є: —

Пенсійний фонд України;—

Фонд соціального страхування України;—

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;—

Державна інноваційна компанія та ін.

Компанії зі страхування життя та пенсійні фонди випускають боргові зобов'язання (пасиви) у формі ануї-тету, які їхні клієнти прагнуть використовувати на покриття непередбачуваних витрат у майбутньому. Пенсійні фонди забезпечують своїх клієнтів грошови-ми засобами після виходу на пенсію. Компанії, що зай-маються страхуванням життя, пропонують застрахова-ним вибір між ануїтетом і одноразовою виплатою.

Внески у пенсійні фонди та страхові премії (вне-ски) зі страхування життя клієнти здійснюють впро-довж тривалого періоду (подекуди десятки років), перш ніж почнуть отримувати ануїтет або одержать одноразову страхову суму при довгостроковому стра-хуванні життя.

Названі вище посередники використовують грошові внески своїх клієнтів на придбання різноманітних активів (акцій та облігацій) корпорацій, короткостро-кових державних цінних паперів, видають позики під заставу нерухомості (найчастіше корпораціям).

Чинне страхове законодавство України забороняє страховикам виступати позичальниками на кредитно-му ринку, хоча світова практика свідчить про те, що саме страхові компанії та пенсійні фонди займають на-ступне після комерційних банків місце за обсягом ре-сурсів, що пропонуються на кредитному ринку.

Взаємні фонди приймають кошти від фізичних осіб і вкладають їх у звичайні акції, облігації корпорацій, короткострокові комерційні векселі та муніципальні цінні папери.

Фізична особа, яка вклала кошти в ці фонди, володіє певною їх часткою і має право в будь-який момент продати цінні папери фондові.

Взаємний фонд грошового ринку — різновид взаєм-них фондів, коли акціонери мають право виписувати чеки з певними обмеженнями суми, що забезпечує функціонування акцій фонду на фінансовому ринку подібно до чекових депозитів, які приносять процен-ти. Залучені кошти інвесторів використовують для при-дбання короткострокових (до 60 днів) цінних паперів високої якості. Отримані проценти виплачуються ак-ціонерам фонду.

Функції фінансових і кредитних посередників

Фінансові й кредитні посередники виконують важ-ливі функції на кредитному ринку:—

зменшують асиметричність інформації;—

знижують рівень ризику;—

зменшують операційні витрати;—

збільшують місткість кредитного ринку;

сприяють розвитку конкурентних сил на кре-дитному ринку.

1.3. Зміст та теоретичні концепції грошово-кредитної(монетарної) політики.

Грошово-кредитна (монетарна) політика — це су-купність форм та засобів державного впливу на про-позицію грошей з метою забезпечення рівноваги між пропозицією грошей і попитом на них.

Головним завданням монетарної політики є визначення реального попиту на гроші з боку еко-номічних агентів і забезпечення відповідної пропо-зиції грошей, яка б відповідала запланованому зрос-танню обсягу виробництва без загрози стабіль-ності національної валюти та грошово-кредитно-го ринку в цілому, а також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової.

Крім