Виручка від реалізації продукції є основним джерелом коштів підприємства. Інформація про обсяг реалізації і продукції міститься у бухгалтерському звіті “Про фінансові результати”, які складає підприємство щоквартально наростаючим підсумком з початку року.

На обсяг продажу продукції впливає обсяг виробництва товарної продукції. Якщо ж об’єктом аналізу виступає реальна виручка від реалізації, яка враховує фактичний стан розрахунків за відпущену продукцію, доводиться рахуватися з динамікою залишків реалізованої, але не оплаченої продукції.

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності підприємства є прибуток.

Прибуток – це грошовий дохід, утворений в результаті виробничо-господарської діяльності.

У зростанні прибутку заінтересовані як підприємство, так і держава. Прибуток на підприємстві досягається за рахунок багатьох факторів.

У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основ новою розробки виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально і прибутково реалізувати. Правильно вибрана стратегія виробництва і належні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації і відповідні прибутки. Виробництво та реалізація продукції потребують трудових, матеріальних і грошових витрат. Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці і оплату працівників, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

Собівартість продукції – це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Систематичне зниження собівартості продукції має важливе народногосподарське значення, тому що дає змогу за стабільних ринкових цін збільшувати прибуток на кожну гривню витрат, підвищує конкурентоспроможність продукції.

Продуктивність праці – найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства, головний фактор зростання обсягів виробництва продукції. Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількістю продукції, випущеною за одинцю часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

2.Резерви і фактори росту продуктивності праці.

Фактори — це кількісні і якісні перетворення продуктивних сил суспільства, що підрозділяються на матеріально-технічні, органызацыйні, економічні, соціальні і т.п.

До числа матеріально-технічних факторів відносять: упровадження досягнень науково-технічного прогресу в напрямку підвищення технічного рівня знарядь і предметів праці, прогресивних технологічних процесів, механізація й автоматизація виробництва і т.п. По укрупненій оцінці дані фактори забезпечують приблизно близько 60% загального приросту продуктивності праці.

Організаційні фактори: заходи щодо розширення спеціалізації і комбінування виробництва, поліпшення організації робочих місць, підвищення безпеки робочих місць.

Економічні фактори росту продуктивності праці: матеріальне стимулювання результатів праці, спрямованих на підвищення ефективності виробництва, удосконалення методів планування, обліку продуктивності праці, забезпечення сприятливого фінансового положення.

Соціальні фактори: підвищення культурно-технічного і морально-політичного рівня промислово-виробничого персоналу, моральні стимули праці.
Кожний з факторів оцінюється по економії праці, котра забезпечується при раціональному використанні робочого часу.

Найбільш високі темпи росту продуктивності праці досягаються при використанні максимальної сукупності всіх факторів. Зниження рівня використання перерахованих факторів — умова виникнення втрат при здійсненні засобів по забезпеченню росту ефективності виробництва.
Фактори росту продуктивності праці тісно пов’язані між собою і по черзі виступають як умова, а в другому випадку як наслідок забезпечення резерву від використання факторів.Резерви продуктивності праці — це потенційна можливість подальшого забезпечення росту ефективності промислового виробництва. Вони підрозділяються на народногосподарські резерви, галузеві, міжгалузеві і внутрігалузеві. Останні можуть бути представлені як заводські, цехові, дільничні, робочого місця.

Народногосподарські резерви — це резерви загальнодержавного характеру, яку провадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення галузевої структури промисловості і розміщення продуктивності промислового виробництва і керування.

Галузеві резерви обумовлені розширенням ролі громадської організації виробництва, заснованої на поділі праці (спеціалізація), розвиток виробничих зв'язків (кооперація), економічно виправданим укрупненням промислових підприємств (концентрація), удосконалюванні галузевого планування, керування, щодіє і технології і т.п.

Міжгалузеві резерви відображають можливості окремих галузей промисловості робити послуги іншим галузям по забезпеченню росту продуктивності праці, що можуть бути реалізовані за умови удосконалювання організації і розширення централізованого виробництва інструментів і ремонту основного технологічного устаткування і т.п.

Внутрівиробничі резерви — це резерви промислових підприємств, що обумовлені розробкою заходів щодо поліпшення використання активної частини основних виробничих фондів і трудових ресурсів, поліпшенню, організації виробництва і праці, скороченню втрат робочого часу, удосконалюванню обліку витрати й економії матеріальних ресурсів.

Внутрівиробничі резерви, у свою чергу, поділяються на резерви, пов'язані зі зниженням трудомісткості продукції (скорочення витрат робочого часу в розрахунку на одиницю продукції) і резерви робочого часу, як результат удосконалювання організації праці і підвищення рівня використання трудових ресурсів (збільшення фактичного часу роботи як наслідок скорочення простоїв).
З усього переліку внутрівиробничих резервів росту продуктивності праці найбільш вагомим є економія робочого часу. «Робочий час, навіть коли мінова вартість буде усунута, завжди залишається субстанцією багатства, що створює, і мірою витрат, що вимагаються для його виробництва». Збільшення валового внутрішнього продукту знаходиться в прямої залежності від того, наскільки ефективно усуваються втрати робочого часу.

Резерви робочого часу — це потенційні можливості його економічного використання, як наслідок ліквідації цілодобових втрат робочого часу, зниження витрат робочого часу в розрахунку на одиницю продукції, тобто зниження трудомісткості продукції, усунення непродуктивних втрат праці, внутрішньо змінних простоїв робочого часу.

Весь перелік резервів робочого часу може бути представлений як екстенсивний і інтенсивний шляхи зростання продуктивності праці.
Інтенсивний шлях відображає економію робочого часу, котра досягається шляхом зниження трудомісткості продукції.

Екстенсивний шлях росту продуктивності праці — це потенційні