можливості найбільш повного використання робочого часу протягом визначеного періоду часу (година, зміна, доба і т.п.), оцінюються за допомогою коефіцієнта використання фонду робочого часу, тобто відносини фактично відпрацьованого часу одним робітником за визначений період часу, вираженого в людино-голинах до номінального фонду часу, а більш точно до ефективного фонду:
Резерв часу — це різниця між номінальним чи ефективним і фактичним часом роботи:
Реальність резервів забезпечується на основі реалізації результатів аналізу використання робочого часу, що проводиться в двох напрямках:
*визначення втрат робочого часу;*
непродуктивне використання робочого часу.
3.Розрахунок впливу різнихфакторів на рівень продуктивності праці. Підвищення продуктивності праці є головним фактором приросту обсягу продукції, тому темпи підвищення продуктивності праці визначають темпи розвитку суспільного виробництва і підвищення його ефективності.
Планування продуктивності праці дає змогу встановити рівень, темпи і фактори її підвищення, а також співвідношення темпів підвищення продуктивності праці і заробітної плати. У процесі планування підвищення продуктивності праці розраховуються, як правило, два показники: середньорічний виробіток на одного середньооблікового працівника (промислово-виробничого персоналу) і трудомісткість найважливіших видів продукції. При цьому визначаються як їх абсолютні значення, так і зміни порівняно зі звітним періодом (відносний показник).
Темп підвищення продуктивності праці на планований рік визначається відношенням планового рівня продуктивності праці до базисного (або очікуваного) у відсотках.
При плануванні продуктивності праці можуть використовуватись як вартісні, так і натуральні показники обсягу виробництва. Основний вартісний показник — обсяг чистої продукції в розрахунку на одного середньооблікового працівника (промислово-виробничого персоналу) в плановому році у відсотках до базисного року. З урахуванням особливостей окремих галузей промисловості для обґрунтування плану підвищення продуктивності праці можуть використовуватися також інші показники обсягу виробництва, які точніше відображають зміни трудомісткості виробничої програми.
Розрахунок можливого підвищення продуктивності праці здійснюється на підставі економічної оцінки впливу окремих факторів на рівень виробітку продукції. За міру впливу цих факторів на підвищення продуктивності праці приймається відносна економія робочої сили. Як початковий пункт розрахунків підвищення продуктивності праці використовується необхідна чисельність ППП, взята за рівнем базисного виробітку і за планованим обсягом виробництва.
В економічній структурі виробництва постійно відбуваються зміни, які зумовлені змінами в науково-технічному рівні виробництва, демографічних, соціально-економічних процесах. Особливість впливу структурних зрушень на продуктивність суспільної праці полягає в тому, що вони можуть забезпечувати як підвищення, так і зниження середнього рівня продуктивності праці навіть у тих випадках, коли вона не змінюється в окремих галузях. У зв'язку зі структурними зрушеннями можна отримати додатковий ефект у вигляді приросту продукції при таких самих затратах праці (в результаті його перерозподілу між галузями) або у вигляді економії праці на виготовлення певної кількості продукції. Тому дуже важливо кількісно визначити вплив структурних зрушень в економіці на підвищення продуктивності праці, а також роль окремих галузей у зміні структури.
Для пофакторного аналізу економічних процесів найчастіше використовується індексний метод, який дозволяє кількісно виразити вплив факторів на динаміку продуктивності праці. Відносне підвищення продуктивності суспільної праці, а також її приріст, зумовлений змінами в галузевій структурі чисельності.
Для визначення впливу зміни продуктивності праці, що склалася в окремих галузях, на величину середнього показника розраховується індекс фіксованого складу.
При визначенні впливу факторів на рівень середньої продуктивності праці враховуються всі зміни галузевих рівнів виробітку і питомих ваг чисельності за певний період. У розрахунках за тривалий період (5 років і більше) порівнюють тільки результати першого і останнього років, виходячи з припущення, що коливання питомих ваг чисельності зайнятих працівників і галузевих рівнів виробітку між цими роками можуть взаємогаситися.
Для точнішого кількісного визначення впливу структурного фактора на зміну середнього показника продуктивності праці необхідно використати ланцюговий метод аналізу за роками з подальшим підсумовуванням результатів на кілька років. Такий підхід найбільш прийнятний при прогнозуванні темпів підвищення продуктивності праці на тривалу перспективу.
Для виявлення ролі окремих галузей у формуванні приросту продуктивності праці загалом по матеріальному виробництву необхідно розрахувати частку кожної з них у загальному прирості з урахуванням конкретних факторів. Для визначення впливу окремої галузі на середній приріст продуктивності праці по групі галузей за рахунок структурних зрушень в чисельності зайнятих необхідно порівнювати базовий галузевий рівень виробітку із середнім рівнем продуктивності праці. Участь галузі в прирості продуктивності суспільної праці під впливом структурного фактора можна визначити за формулою, а під впливом змін галузевих рівнів виробітку — за формулою (Тут у формулу не вводиться показник середнього рівня продуктивності праці, оскільки при постійній структурі зайнятих враховується вплив галузевих змін виробітку між звітним і базовим періодами.). Для визначення участі окремої галузі у формуванні загального приросту продуктивності суспільної праці використовуються такі формули: Поряд зі зміною галузевих рівнів виробітку на загальні темпи підвищення продуктивності праці впливають міжгалузеві структурні зрушення в чисельності зайнятих. На середню продуктивність праці цей фактор впливає слабко, однак у загальному прирості його величина досить висока, тобто галузева структура зайнятості є важливим фактором економії суспільної праці.
Фактор структурних зрушень впливає на приріст продуктивності суспільної праці переважно в галузях промисловості і сільського господарства. В інших галузях вплив структурного фактора на середню продуктивність праці менш помітний.
Перехід працівника з галузей з низькою продуктивністю праці в галузі з більш високою продуктивністю є джерелом екстенсивного підвищення продуктивності суспільної праці. Отже, переміщення працездатного населення із сільського господарства у промисловість, навіть при незмінній продуктивності праці в кожній галузі, підвищує рівень продуктивності праці і збільшує національний дохід, але такий підхід може призвести до скорочення обсягів сільського господарства, і, щоб змінити ситуацію, державі треба
