Комплексну оцінку впливу структурних зрушень на продуктивність суспільної праці, що забезпечує взаємозв'язок галузевого і народногосподарського підходу, можна подати у вигляді розрахункової матриці формування темпів підвищення продуктивності суспільної праці, тобто системи взаємопов'язаних показників, розроблених Л. Г. Колешньою.

Вертикальні показники матриці визначають галузевий розріз формування приросту продуктивності праці в матеріальному виробництві. Горизонтальні показники відбивають два аспекти: у правій частині матриці знаходяться показники окремих факторів, під впливом яких формується приріст продуктивності праці (міжгалузевий розподіл чисельності зайнятих і зміна галузевих рівнів виробітку, що відбивають організаційно-технічні фактори); у лівій частині — система показників, що відбивають формування рівня продуктивності праці за рахунок економії живої (чисельності зайнятих) і уречевленої (матеріальних затрат) праці.

Для контролю правильності обчислювань в розрахунковій матриці можна використати балансові співвідношення.

Достоїнство цього методу прогнозування продуктивності суспільної праці полягає у наступному.

По-перше, прогнозування продуктивності суспільної праці за факторами з урахуванням аналізу впливу цих факторів на підвищення продуктивності суспільної праці дає змогу уникнути непорівнянності прийомів аналізу і прогнозування.
По-друге, цей метод забезпечує наукове обґрунтування перспектив підвищення продуктивності суспільної праці з урахуванням ролі окремих галузевих факторів.

По-третє, метод міжгалузевого планування дає змогу забезпечити взаємозв'язок продуктивності суспільної праці з галузевими показниками, визначити негативний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці загалом по народному господарству.

4.Управління процесом зростання продуктивності праці.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Найпоширенішим методом планування підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів. Ці фактори згруповані в такі групи:

- підвищення технічного рівня виробництва;

- удосконалення управління, організації виробництва і праці; - зміна обсягу і структури виробництва;

- галузеві фактори.

Програми управління продуктивністю праці

В умовах ринкової економіки все більшого значення набувають розроблення й упровадження програм управління продуктивністю праці.

Сутністю управління продуктивністю праці є створення умов для її зростання.При цьому важливо зумовлювати зміни і в структурі кадрів, кваліфікації працівників, технології та устаткуванні, ринках збуту, які б сприяли як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій.

Планування та орієнтація підприємств на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю.

Об’єднуючи практичний досвід багатьох країн і організацій, програми підвищення продуктивності становлять консультативну і навчальну методологію чи плановий системний підхід до впровадження позитивних змін.

Планування підвищених результатів представляє собою зусилля всієї системи, включаючи вище керівництво, які спрямовані на підвищення ефективності організації, допомагають у виконанні специфічних завдань організації завдяки запланованим втручанням у структуру і процеси організації використовуючи наукові методів управління.

У рамках програми підвищення продуктивності (ППП) організація та її керівництво самі визначають цілі і проблеми, а також розробляють плани і програми по вдосконаленню організації.

Найбільш загальною метою ППП є забезпечення зв’язку між створенням ефективної системи вимірювання продуктивності і завданням людини щодо підвищення результатів діяльності організації шляхом внесення змін у всі чи деякі елементи організації – людину, структуру, культуру і технологію.

Деякими більш специфічними цілями програми можуть бути:

- підвищення кваліфікації і практичного досвіду в сфері управління, планування і вирішення проблем;

- покращення відносин між членами колективу;

- створення ефективної інформаційної системи з питань продуктивності;

- зростання основних показників діяльності організації;

- пожвавлення діяльності організації та сприятливий соціально-психологічний клімат.

Перевагами створення таких програм є :

- зростання інформованості робітників та керівництва про чинники, що впливають на продуктивність;

- створення зв’язку між наявними методами бухгалтерського обліку, вимірюванням продуктивності і регулярним контролем за результатами діяльності;

- встановлення нових конкурентних стандартів і норм;

- стимулювання постійної уваги до підвищення продуктивності праці;

- більш широке і свідоме використання персоналом методів і техніки підвищення продуктивності праці.

Структурними елементами процесу підвищення продуктивності праці є: 1. Проведення аналізу і оцінювання організаційної системи, для якої розробляється програма. При цьому необхідно визначити внутрішні можливості організації, виявити слабкі і сильні сторони організації, врахувати передбачувані зміни ринкового середовища.

2. Необхідна оцінка зовнішніх умов діяльності організації, які можуть вплинути на проектування і розроблення програми.

3. Проведення стратегічного планування. На цьому етапі забезпечується узгодження цілей, завдань управління продуктивністю праці на період 3-5 років. Доцільно виділити першочергові завдання, важливі для подальшого розвитку організації.

4. Розроблення критеріїв результативності програми. Визначаються конкретні вимірники, критерії, нормативи, за якими необхідно оцінювати заходи щодо управління продуктивністю.

5. Виявлення й аналіз резервів підвищення продуктивності праці, визначення всіх матеріальних і організаційних засобів розвитку організації.

6. Розробка проекту, який передбачає послідовність виконання робіт, оцінювання та аналіз витрат, функції виконавців.

7. Розробка планових заходів щодо подальшого підвищення продуктивності праці.

8. Розробка ефективної системи матеріального стимулювання за досягнення запланованих показників продуктивності праці.

9. Зведення всіх результатів планування в єдиний загальний план.

10. Здійснення контролю за реалізацією заходів і їх виконанням.

4.1.Наукова організація праці.

Праця – це складне і багатоаспектне явище, яке відіграє в житті суспільства і кожної окремої людини таку важливу роль, що саме це поняття в широкому розумінні є невідємним від людського життя. Праця – це свідома доцільність людей,спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей.

Як самостійній економічній науці праці притаманні кількісні і якісні характеристики. Кількісна полягає втому, що вона є витратою певного обсягу енергії. З економічної точки зору кількісна характеристика праці проявляється в таких поняттях, як чисельність зайнятих, тривалість робочого дня, трудомісткість, інтенсивність праці тощо.

Наукова організація праці передбачає систематичне впровадження досягнень науки і передового досвіду та дозволяє найкращим чином поєднувати техніку і людей в