7. Економічна ефективність. Усі витрати, пов'язані з організацією податкової діяльності, вилученням і зборами податків, повинні бути значно меншими, ніж результати цієї роботи. Насамперед це зале-жить від ставлення платника податків до виконання своїх податкових зобов'язань, а також від продуктивності праці самих податківців, від ефективності організації їх праці, ступеня технічного оснащення.

8. Гнучкість. Державна податкова політика повинна постійно пристосовуватись до чинної економічної системи, відображати змі-ни, що відбуваються в країні. Але це протидіє принципу стабільності норматнвно-правової бази. Головним при здійсненні цього принци-пу є оптимальність при проведенні будь-яких змін і доповнень. Плат-ник податку повинен бути впевнений, що та діяльність, яку він роз-починає і яка за його підрахунками, буде ефективною, не стане для нього збитковою після початку роботи.

За характером державна податкова політика може бути дискре-ційною та антндискреційною. Такий розподіл залежить від цикліч-ності розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства. Дискреційна державна податкова політика характерна для періо-ду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно, зростає пере-виробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробницт-во. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає подат-кові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. При збільшенні доходів повинен зростати й попит споживачів. Таке збільшення відбувається, але залежить від особливостей характеру споживачів. У цілому всі доходи населення поділяють на три типи: товарні витрати (або покупні фонди населення), обов'язкові платежі та заощадження. Залежно від того, як змінюються друга та третя ча-стини всіх витрат споживачів, відбувається збільшення першої части-ни — споживчих фондів, які й відображають попит населення. Зміни обов'язкових платежів залежать передусім від цінової політики дер-жави, загальної економічної та фінансової стратегії, а також від ста-ну ринку послуг. Третя частина — заощадження — залежить від особливостей людини, бажання придбати речі в майбутньому або від її невпевненості в майбутньому, причому здійснюється в тих формах, які найбільше задовольняють населення (на жаль, не завжди в уста-новах банку).

З другого боку, держава має можливість зменшувати податки з юридичних осіб, товаровиробників з метою зниження загальних цін на товари та їх доступності для споживачів з низьким рівнем доходів. У цьому разі успіх залежить від того, наскільки виробники схильні до цих змін і яка стратегія для них прийнятніша (наприклад, в Україні в окремих випадках надання податкових пільг деяким товаровиробни-кам не супроводжується зменшенням цін на їхню продукцію, що не давало загального ефекту).

Але в державі може скластися й інша ситуація, коли попит значно перевищує пропозицію, тобто у населення накопичується велика гро-шова маса, з'являється дефіцит товарів і підвищується темп інфляції. Тоді держава збільшує податки з фізичних осіб і таким чином змен-шує вільну грошову масу населення.

Однак у будь-якому разі така форма дискреційної політики має фіскальний характер.

Антидискреційна державна податкова політика пов'язана з теоре-тичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулювати-ся при зміні економічного циклу. Так, при збільшенні виробництва товарів і валового національного продукту автоматично зростає розмір податкових платежів до бюджету. Найбільший ефект дося-гається, коли загальна державна податкова політика має прогресив-ний напрям, тобто податки збільшуються залежно від зростання по-даткової бази об'єкта оподаткування. Але при цьому потрібно мати на увазі, що антидискреційна державна податкова політика має тим-часовий та неавтоматичний характер, тому не може тривати довгий час і тільки послаблює негативні наслідки, властиві конкретному циклу розвитку економіки держави.

2 Основні види податків. Податкове законодавство

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції останніх, показати їхню роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікуються за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об'єкта оподат-кування, залежно від рівня державних структур, які їх установ-люють, за способом стягнення.

За економічним змістом об'єкти оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян (19,5%), прибуток або вало-вий дохід підприємств (25%). Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справ-ляються у формі непрямих податків (акцизний та митний збір, ПДВ). Податки на майно вста-новлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягуються постійно, до-ки майно перебуває у власності (наприклад, це податок з транспортних засобів).

Залежно від рівня державних структур які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи вла-ди. Їх стягнення є обов'язковим на всій території країни неза-лежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бю-джетної системи загальнодержавні податки поділяються на три групи: доходи центрального бюджету, доходи місцевих бю-джетів і доходи, що розподіляються в певних пропорціях між центральним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати сталий нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відраху-вання до місцевих бюджетів здійснюються за щорічними ди-ференційованими нормативами залежно від потреб того чи