Місцеві податки встановлюються місцевими органами вла-ди та управління. Можливі різні варіанти встановлення місце-вих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержав-них податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи від-повідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місце-вих податків за переліком, що встановлюється вищими орга-нами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади (приклад загальнодержавних та місцевих податків та зборів див. Розділ №3).

За способом стягнення розрізняють два види податків — розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюють-ся в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, по-тім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні — між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для ко-жного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їхній розмір прямо залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їхня величина для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Прямі – податки на доходи і майно. До них належать:

податок з доходів фізичних осіб (податок на особисті доходи) є відрахуванням із доходів платника податків – фізичної особи (та яка отримує доходи на території України та іноземні доходи ). Платежі здійснюються протягом року. Податкова система кожної країни має свій власний набір податкових ставок і способи стягнення ;

податок на прибуток корпорацій (фірм) – його платниками є юридичні особи. Даний податок накладається на чистий прибуток фірми (валова виручка мінус видатки і збитки);

податок на майно (капітал) включають плату за землю; податок з власників транспортних засобів; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього середовища.

Непрямі – податок на товари і послуги. До них належать:

податок на додану вартість (ПДВ) домінує серед непрямих податків. Сплата даного податку перекладається на споживача. Платники податків, які в процесі роботи додають вартість предметам праці, які до них надійшли, обкладаються податком з цієї даної вартості. Але ця сума включається в ціну свого товару, який йде до споживача. В основному використовується стандартна ставка цього податку (в країнах ЄС вона коливається біля 15%), а також підвищена, понижена; з деяких товарів і послуг даний податок не стягується;

акцизи (податки, які включаються в ціну товару чи послуг). Акцизний збір – податок, що встановлюється на високорентабельні і монопольні товари та включається в їхню ціну. Платниками податку є суб’єкти підприємницької діяльності (виробники або імпортери підакцизних товарів), а відтак і ті, хто купує ці товари;

мито є податком на товари, що імпортуються, експортуються та перевозяться по території країни транзитом (Рис. 2.1.).

В залежності від стягнення податкових ставок податки поділяються на:

- пропорційні (податкова ставка незмінна і не залежить від рівня доходу, забезпечується заінтересованість у зростанні доходів, оскільки вилучена частка доходів не зростає; відтворюється соціальна несправедливість у разі, якщо надвисокі доходи отримані випадково або не законно);

- прогресивні (податкова ставка збільшується із зростаням доходу і забезпечується гальмування зростання доходів; стимулюється приховування доходів після певної межі);

Рисунок 2.1 - Види податків за формою оподаткування

- регресивні (податкова ставка в міру зростання доходу; до даного виду податків відносять, як правило, не прямі податки).

Податкове законодавство – сукупність юридичних, правових норм, що встановлюють види податків у країні, податкові ставки, порядок вилучення податків, податкові пільги.

Податкове законодавство регулює відносини, пов’язані з виникненням, зміною, припиненням податкових зобов’язань, встановлює податкові санації. Податкове законодавство приймають вищі законодавчі органи.

Податкове законодавство складається з дванадцяти законів:

Закон України «Про державну податкову службу в Україні»;

Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів»;

Закон України «Про систему оподаткування»;

Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій”»;

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

Закон України «Про податок на додану вартість»;

Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»;

Закон України «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів»;

Закон України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)»;

Закон України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби»;

Закон України «Про плату за землю»;

Закон України «Про єдиний податок»;

і Декрету кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

Основними законами України, які формують державний бюджет України є: Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про акцизний збір».

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” складається з 22 статтей: визначення термінів; платники податку; об’єкт оподаткування; валовий дохід; валові витрати; порядок перенесення балансових збитків на наступні податкові періоди; оподаткування операцій особливого виду; амортизація; амортизація витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин; ставка податку; правила ведення податкового обліку; безнадійна заборгованість; оподаткування нерезидентів; оподаткування виробників сільськогосподарської продукції; порядок внесення змін до закону; порядок нарахування та строки сплати податку; зарахування податку до бюджету; спеціальні правила; усунення подвійного оподаткування; відповідальність платників податку; інші положення; прикінцеві положення.

Платниками податку є:

з числа резидентів – суб’єкти і несуб’єкти господарської діяльності (бюджетні установи, громадські організації тощо), а також їхні філії, провадять діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

з числа нерезидентів – фізичні чи юридичні особи, які отримують доходи з джерелом їх походження з