У США економісти-професіонали вважають, що виплата сімейними господарствами боргів також належать до процесу накопичення, оскільки гроші, що виплачуються при погашенні боргу, не йдуть як на споживання, так і на сплату податків. 
Слід зазначити, що не всі домашні господарства відносяться до категорії заощаджуючих. Наприклад, молоді сім’ї витрачають набагато більше, ніж заробляють, щоб придбати деякі дорогі товари і послуги, такі, наприклад, як житло і освіта. Ці покупки здійснюються за рахунок позик. Люди похилого віку, перебуваючи на пенсії, теж схильні витрачати більше коштів, але за рахунок вилучення засобів, накопичених у результаті здійснених у минулому заощаджень. Однак від’ємна величина заощаджень сімейних господарств такого типу перекривається позитивною величиною заощаджень сімейних господарств, що складаються із осіб з високими доходами і стабільною кар’єрою. Якщо домашні господарства в середньому витрачають протягом року менше, ніж заробляють, то підприємства і фірми в середньому щорічно витрачають трохи більше, ніж отримують від продажу своєї продукції. Вони так чинять, бо, крім плати за ресурси, підприємства повинні здійснювати й інвестиції (в основний капітал та у товарно-матеріальні запаси).

У сучасній неокласичній теорії існує постулат про рівність заощаджень та інвестування: заощадження, які робить населення, повинні дорівнювати інвестиціям, що здійснюються фірмами. Лише за даної умови попит на ринку дорівнюватиме пропозиції, тобто ситуація буде стабільною. Порушення ж наведеної рівності призводить до виникнення негативних явищ в економіці, до деформації ринкових структур.

Таким чином, у цьому розділі я визначила, як загалом домогосподарства використовують отриманий ними дохід, дослідила питання споживання та заощадження.

4 ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЗМІНИ РОЛІ ДОМОГОСПОДАРСТВ У

ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

У ході історичної еволюції домогосподарство зазнало суттєвих змін. Протягом тисячоліть воно було приречене на ведення натурального сімейного виробництва. Все необхідне для задоволення матеріальних потреб здобувалось, вироблялось членами родини. Неодмінними супутниками натурального сімейного виробництва були нерозвинутість, обмеженість потреб. Отже, домогосподарство як економічний суб'єкт було замкненим. Воно не брало або майже не брало участі в обміні, оскільки практично все, що вироблялось, споживалось на місці. За таких умов домогосподарство практично не мало залишків продукції для продажу, а відповідно — коштів для «широкого» придбання потрібних промислових товарів. Воно фактично не користувалося товарами і послугами інших виробників.

У процесі подальшого розвитку продуктивних сил суспільства та ринкових відносин суттєво змінювалися й економічні функції домогосподарства. Поступово економічний прогрес об'єктивно призводив до того, що домогосподарствам було вигідніше відмовлятися (за незначними винятками) від ведення натурального виробництва. Для них ефективнішою виявилась участь у розгалуженій системі суспільного поділу праці та її кооперуванні, ніж самозабезпечення навіть первинних потреб (в їжі, одязі, житлі), в тому числі шляхом малопродуктивної праці у традиційному підсобному господарстві. Про це переконливо свідчить досвід економічно розвинутих країн. Наприклад, згідно з американською статистикою, 80 млн домашніх господарств виробляють менше 4 % ВНП, а споживають понад 70 % його обсягу. Це дозволяє дійти висновку про те, що сім'я виступає важливим споживачем. Разом з тим вона — базова пріоритетна одиниця суспільного життя. В ній відбувається розвиток самої людини, формується її індивідуальність.

Тому не слід вважати закономірним процесом один із парадоксів пострадянського періоду, коли продекларований рух до ринку в країнах СНД, у тому числі й Україні, значною мірою перетворився на власну протилежність: рух назад — до натурального виробництва.

Глибока економічна криза, що охопила Україну з початку 90-х років, перервала процес поступового підвищення рівня життя нашого населення. Розкрадання нагромадженого суспільного багатства, знецінення вкладів населення, масове (явне і приховане) безробіття дуже швидко зробили бідними і жебраками мільйони людей як на селі, так і в місті. Тому, щоб вижити, люди почали шукати порятунку власними силами. Багато сімей, нещодавніх вихідців із села, які часто мешкали в містах у відомчих гуртожитках, втративши роботу, почали повертатись в село. Економічний занепад сільськогосподарських підприємств, багатомісячні затримки з виплатою заробітної плати та пенсій змусили сільські домогосподарства майже повністю перейти на самозабезпечення. Натуральне виробництво на селі знову стало домінуючим.

За даними статистичного обстеження бюджетів сімей в Україні протягом 2007p., частка оплати праці в середньодушовому сукупному доході порівняно з 2006р. скоротилася в 1,5 раза, а частка надходжень від особистого присадибного господарства зросла приблизно в 3 рази. Сільські сім'ї майже всі свої потреби в харчуванні забезпечують за рахунок надходження продуктів з особистих підсобних господарств, в яких на початку ХХІ століття вироблялось більше половини всієї сільськогосподарської продукції в Україні. Значну частину спожитої картоплі, близько половини овочів і баштанних, фруктів, ягід та винограду, більше чверті яєць, кожний шостий кілограм м'яса і м'ясопродуктів та восьмий молока і молочних продуктів міські сім'ї отримують з підсобних господарств та від родичів, які мешкають у сільській місцевості.

Таким чином, майже 10 років перехідного періоду до ринку вітчизняні сільські домогосподарства прямували не до нього, а від нього. В усіх розвинутих країнах завдяки ефективному кооперуванню такі домогосподарства чітко зорієнтовані на товарне, а не на натуральне виробництво.

Однак відновлення зростання вітчизняної