робочий день.
безробітні – працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають заробітку або трудового доходу із причин, що не залежать від них самих, зареєстровані в державній службі зайнятості як особи, які шукають роботу;
особи поза робочою силою або економічно неактивне населення – це особи у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває у спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); особи, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу (навчаються, перебувають на пенсії). Отже,
Зайняті + Безробітні = Робоча сила
Робоча сила + Особи поза робочою силою = Населення
Зайнятість населення – один з найважливіших макроекономічних показників стану економіки країни. Це пов'язано з тим, що зайнятість населення є складовою частиною суспільного організму, де здійснюється діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Вона форму-ється під впливом економічних, соціально-демографічних і нормативно-правових факторів і відбиває стан економіки країни в цілому та окремих її сегментів. Таким чином, трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже - економічну основу життя суспільства. Разом з цим, зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, а й у самореалізації через суспільно корисну діяльність.
Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задово-ленням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству та, як правило, приносить заробіток (трудо-вий доход). До зайнятого населення належать громадяни України, що проживають на території держави на законних підставах:
працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени коопе-ративів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;
обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління і громадських об'єднаннях;
особи, які проходять службу у Збройних силах України, прикордонних, внутрішніх військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
особи, які проходять професійну підготовку, перепід-готовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються у загальноосвітніх школах і вищих нав-чальних закладах;
зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалі-дами та громадянами похилого віку;
працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
У науковій економічній літературі з проблем ринку праці, зайнятості та безробіття розглядається багато видів і форм зайнятості населення, які класифікуються за тими чи іншими критеріями, наприклад, за характером і стабільністю трудової діяльності, за соціальною належністю, за терито-ріальною, професійно-кваліфікаційною, статевою, віковою ознакою тощо. Кожен з наведених критеріїв видів зайнятості відрізняється організацією праці людей за організаційно-правовими нормами, нормами регулювання тривалості та режимів робочого дня, а саме регулярністю і стабільністю трудової діяльності; місцем виконання роботи; статусом діяльності. З огляду на цю обставину розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.
Повна зайнятість - це зайнятість протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка приносить доход у нормальних для даного регіону розмірах. Повна зайнятість є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства і разом з тим важливою характеристикою соці-ального захисту населення у трудовій сфері. Повна зайня-тість, яка супроводжується суспільною корисністю резуль-татів праці, оптимальністю суспільного поділу праці, кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників, економічною доцільністю робочих місць, називається продуктивною або ефективною зайнятістю. Ефективна і вільно обрана зайнятість сприяє збалансованості між потребами населення у роботі і робочими місцями, що створює сприятливі умови для забезпечення інтересів працівника та соціально-економічного розвитку суспільства в цілому.
Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Розрізняють ви-диму (явну) і невидиму (приховану) неповну зайнятість. Видима неповна зайнятість зумовлена в основному соціаль-ними причинами, наприклад, необхідністю здобуття освіти, професії, підвищення рівня кваліфікації тощо. Вона характеризується переважно статистичними даними про заробітну плату, відпрацьований час або результатами спеціальних вибіркових обстежень. Невидима неповна зайнятість відображає суттєві порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємств і характеризується низькими доходами населення, неповним використанням професійного рівня працівників, низькою продуктивністю праці.
Виходячи з критерію зайнятості на умовах неповного робочого дня, розрізняють вимушену і добровільну неповну зайнятість.
Вимушеною називається неповна зайнятість, викликана економічними причинами: скороченням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства, циклічним характером розвитку ринкової економіки. В Україні вимушена неповна зайнятість на сьогодні не регламентована законом, що призводить до зростання її розмірів.
Добровільною (частковою) називається неповна зайня-тість, обумовлена соціальними причинами: необхідністю підвищення кваліфікації, набуттям професії, станом здоров'я та іншими соціальними потребами.
За статусом і характером трудової діяльності розрізняють первинну і вторинну форми зайнятості. Первинна зайнятість - це основна зайнятість за основним місцем роботи чи навчання. Вторинна зайнятість - це добровільна додаткова постійна або тимчасова трудова діяльність осіб, які вже мають основну роботу або зайняті навчанням з відривом від виробництва.
За стабільністю трудової діяльності розрізняють: постійну, тимчасову, сезонну зайнятість, зайнятість непов-ний робочий день. Постійна зайнятість характеризується відносною стабільністю місця роботи. Тимчасова зайнятість – це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін. Сезонна зайнятість – це зайнятість, пов'язана з
