Регіональне безробіття обумовлене переважно концентрацією в окремих територіальних одиницях таких галузей економіки, для яких характерне найбільше скорочення потреби в робочій силі. В Україні найвищі рівні безробіття (за методологією МОП) спостерігаються на Буковині (19,2%), найнижчі — на Вінниччині (8,2%). І хоча усталеного критерію кваліфікації безробіття як регіонального не існує, в практиці застосовується 20-25%-вий поріг. Таким чином, можна вважати регіональним безробіття тільки в Чернівецькій області.

Застійне безробіття є особливо небезпечним, якщо триває достатньо довгий час. За результатами досліджень американських соціологів після річної вимушеної перерви в роботі людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається знайти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвічі. Статистика виділяє тих, хто не має роботи довгий період часу: понад 6 місяців (так зване тривале безробіття) і понад 12 місяців (застійне безробіття).

Спираючись на ситуацію в Україні доводить наявність зв'язку між зростанням безробіття та введенням тих чи інших потужних заходів адресної соціальної допомоги, які безпосередньо на безробітних і не спрямовувались. Передусім це — запровадження «Програми субсидій на оплату житлово-комунальних послуг та палива ». Сім'ї, які претендують на цей вид допомоги і мають в складі осіб працездатного віку, повинні представити довідки про заробітну плату, а непрацюючі — з служби зайнятості про реєстрацію. Відповідно досить численна група осіб, які не пропонують свою робочу силу на ринку праці, не претендують на допомогу по безробіттю і не потребують працевлаштування, тобто фактично не є безробітними, почали реєструватись. Природна норма безробіття – це цілком ясно, що природне безробіття визначається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М.Фрідмен, що заложив підвалини аналізу природного безробіття, ототожнював його норму з таким «рівнем безробіття, що є сумісним з реальними природними умовами функціонування ринку праці». Для України, з її відносно низьким рівнем мобільності робочої сили, норма природного безробіття, ймовірно, може бути прийнятою на рівні 3,5-4%.

В Україні найвищі рівні безробіття характерні для кваліфікованих робітників з інструментом і робітників сфери обслуговування та торгівлі, що віддзеркалює спад виробництва в промисловості і скорочення попиту на робочу силу в сфері обслуговування внаслідок приватизації і стагнації обсягів виробництва. В найближчій перспективі реформування аграрного сектору неминуче призведе до стрімкого зростання безробіття і серед робітників сільського господарства. [6]

Як і в більшості інших країн СНД, в Україні, різновидом структурного безробіття є конверсійне. Таке безробіття пов'язане з перепрофілювання підприємств військово-промислового комплексу та скороченням збройних сил. За Законом про зайнятість передбачені посилені соціальні гарантії для осіб, що втратили роботу в зв'язку з реорганізацією виробництва. Але згадані гарантії пов’язані переважно з додатковими розмірами допомоги і не можуть вирішити проблем зайнятості в умовах структурної перебудови. Винятком є система перенавчання колишніх військовослужбовців. Як правило, більше страждають від перерви в роботі особи старшого віку, які все життя працювали, звикли до такого статусу, вважають його незмінним (особливо таке уявлення про гарантовану довічну зайнятість характерне для людей, чия психологія була сформована за часів адміністративно-командної економіки) і не в змозі змінити свою професію або, навіть, і кваліфікацію.

Молодь, як свідчать соціологічні дослідження, швидше адаптується до нової ситуації, легше погоджується на перекваліфікацію, скоріше знаходить собі роботу у незареєстрованому секторі економіки.

В більшості країн світу застійне безробіття більше притаманне жінкам, ніж чоловікам. В Україні ж рівні застійного безробіття — як, власне, і всі інші показники, визначені за методологією МОП і не пов'язані з реєстрацією — серед жінок нижчі.

Критичний рівень безробіття. Якщо безробіття в країні або в окремому регіоні загрожує соціальною кризою (вибухом), вважається, що воно досягло критичного рівня. Визначається цей рівень (інколи його називають порогом) дією цілої низки факторів:

- загальною чисельністю безробітних;

- чисельністю безробітних протягом тривалого часу (як правило, більше року);

- наявністю у безробітних інших джерел існування (доходу) або власності;

- питомою вагою молоді в складі безробітних;

- системою соціального захисту безробітних;

- наявністю політичного каталізатора;

- особливостями соціопсихологічного клімату в суспільстві.

Зрозуміло, що чим більша чисельність населення не має роботи, насамперед протягом тривалого часу, тим нижчим є поріг, тобто тим нижчий рівень безробіття суспільство може пережити без соціальної катастрофи. Значною мірою підвищує цей поріг наявність інших джерел доходу або будь-якої власності. Найвищий відомий в історії рівень безробіття, пережитий країною без видимої соціальної напруги, це 28% безробіття в Іспанії наприкінці 80-х. Зазвичай можна розраховувати на більш гостру ситуацію: потенційно небезпечним є рівень безробіття в 18-20%.

Що стосується України, то виходячи з реальної ситуації на ринку праці, поширеності зайнятості на земельних ділянках і інших нерегламентованих форм трудової активності, обмеженого соціального захисту безробітних тощо, можна розраховувати на критичний поріг на рівні 15% по Україні в цілому, і приблизно 10-12% — в Донбасі. [15]

1.3.Ринок праці.

Важливу роль у формуванні структури і зайнятості працівника відіграє ринок робочої сили. Він є невід'ємною складовою частиною системи ринкового господарства.

Ринок праці — це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір — сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповнений вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Сюди відносяться