Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіантах курсів та невисоких витратах на реалізацію. Вторинні ринки не збільшують обсягу фінансових активів, але їх існування підвищує ліквідність фондових інструментів, тим самим сприяє розвитку первинного ринку.

Біржовий ринок нерозривно пов’язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під обома ними розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Позабіржовий ринок охоплює, як видно із його назви, операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу.

Функції ринку цінних паперів.

Найбільш повно сутність ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, які ним виконуються в економіці. До них відносяться:

А. Фінансові:

у ряді випадків випуск цінних паперів для емітента є корисною альтернативою банківського кредиту; засоби стабілізації валютного курсу; розширення ринку капіталів; можливість ефективнішого розподілу капіталів; можливість одержання доходів.

Б. Загальноекономічні:

виникнення господарських інститутів з колективною формою власності; зміна структурного устрою економічного механізму.

В. Загальносоціальні:

засіб об’єднання державних, інституціональних та індивідуальних інтересів;
розвиток основ самоврядування на виробництві за рахунок залучення акціонерів до управління; захист коштів від інфляції й можливість покращення матеріального стану всього населення.

1.2. Історизм розвитку ринку цінних паперів.

Перші операції з цінними паперами відбувалися на оптових ринках та фінансових біржах. Батьківщиною фондової біржі вважається бельгійське місто Антверпен. Слідом за Антверпеном котируванням майже усіх цінних паперів почалися здійснюватися в нідерландському місті Амстердамі. Ці події відбувалися 500 років тому на межі ХVI – ХVII століття. Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів. Позитивний вплив на цей процес справляв і прогрес державної організації та державних фінансів: поява державних (казначейських) облігацій та векселів розширила коло цінних паперів на фондових біржах, передовсім Англії, Франції, Німеччини. На початку ХVII століття роль фондових бірж в економіці зростає, адже з’явився новий фактор: первісне нагромадження капіталу. Промислова революція сприяла інтенсивному зростанню суспільного виробництва, яке випереджало зростання споживання, а отже було джерелом накопичення великих коштів. Фондовий ринок став не тільки став наслідком розвитку економіки, а й навіть вплинув на економічний розвиток, оптимізуючи господарські структури, Вільна конкуренція на фондових біржах, що не залежала від державного розподілу, забезпечувала переливання грошових коштів у галузі, які були потрібні суспільству. Фондовий ринок активно сприяв розвитку виробництва. Саме акціонерні товариства стали в авангарді будівництва залізниць, металургійних заводів шахт. Наприкінці ХVII століття поряд з концентрацією фінансових коштів у великих фінансових і виробничих інститутах, із розвитком державно-монополістичної системи управління економікою змінюється фондовий ринок. Кількісні зміни вплинули на якість процесу обертання цінних паперів. Фондовий ринок удосконалився, що однак не ратує його від злетів і падінь. В історію фондового ринку увійшли кризи 1869, 1873, 1895 року. Якщо швидкий розвиток фондового ринку позитивно впливає на поступальний розвиток продуктивних сил людства, то спади активності на ринку цінних паперів є не тільки передвісником загальних економічних криз, а їхніми джерелами .Світова економічна криза 1929-1933 року почалася саме з краху на Нью-йоркській фондовій біржі, коли масовий продаж цінних паперів спричинив паніку інвесторів та біржовиків.

Високі темпи зростання виробництва, технічний прогрес, нові галузі, нові підприємства сприяли збільшенню випуску цінних паперів та підвищення ринкового курсу (ціни), що зрештою породило в суспільстві розвинутих країн ейфорію – зростання багатства у діловому світі здавалося безмежним. Постійному збільшенню попиту на цінні папери відповідало й постійне збільшення їхнього випуску. Акції купували вже не тільки за власні кошти, а й за позики комерційних банків, не боячись програшу, оскільки розрив між номіналом багатьох акцій та їх біржовим котируванням постійно зростав. Ось тут і виявилася справедливість іншої на зви цінних паперів – «фіктивний капітал». Хоч цінний папір номінально відображає вартість якогось реального товару, власної вартості він не має. Коли ринковий попит на цінні папери перевищує їх пропонування, на ринку формується висока ціна на них, і номінальна сума випущених цінних паперів може перевищувати капітал, реально втілений у виробничих ресурсах.

До кінця 20-х років на Нью-Йоркській фондовій біржі розрив між номіналом акцій та їх біржовим котируванням досяг великих розмірів. І це робило знамениту біржу прикладом для усього фінансового світу. А того факту, що однією з причин зростання курсу акцій був кредит (у тому числі продаж на виплат), не помічали. Коли курс акцій у своєму нестримному зростанні наблизився до своєї критичної межі, їхній відрив від номіналу став надто великим, почався «несподіваний» колапс, стрімке падіння курсу. До 1933 року обсяг виробництва у провідних країнах світу скоротився вдвічі. Епідемія кризи і безробіття перекинулися до Європи. «Велика криза» стала новим етапом не лише глобальної економічної політики, а й історії фондового ринку. З того часу «дика» біржова торгівля поступилася «культурній». У США 1933 року було прийнято закон про емісію цінних паперів. Реєстрація цінних паперів стала обов’язковим