- доцільність розміщення майна підприємства;

- поточну платоспроможність і ліквідність підприємства.

Для загальної оцінки динаміки фінансового стану необхідно встановити співвідношення динаміки балансу з динамікою обсягу виробництва, реалізації продукції, а також прибутку підприємства.

Дані форми №1, №2, №3 та форма №4 дають можливість під час аналізу основних їхніх показників порівнювати їх із даними попередніх періодів, з аналогічними показниками других підприємств, а також із загальновживаними, стандартними значеннями показників: прибутку, випущеної і реалізованої продукції в розрахунку на 1 гривню, середньорічної вартості майна і т.д.

Насамкінець, крім зміни валюти основних статтей в цілому, необхідно проаналізувати характер зміни окремих показників фінансової звітності, тобто провести горизонтальний та вертикальний аналіз.

Горизонтальний аналіз полягає в порівнянні кожної статті звітності і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також якісній характеристиці виявлених відхилень.

Вертикальний аналіз передбачає розрахунок відносних показників. Завдання вертикального аналізу – розрахунок питомої ваги окремих статтей у загальній сумі валюти і оцінка змін питомої ваги. За допомогою вертикального аналізу можна здійснювати міжгосподарські порівняння. Крім того, відносні показники пом’якшують негативний вплив інфляційних процесів.

Таким чином фінансова звітність виконує три основні економічні функції:

Надає власникам та кредиторам суб’єкта господарювання інформацію про поточний фінансово-економічний стан і ефективність фінансово-економічної діяльності за поточний та попередній періоди.

Дає можливість проаналізувати основні прогнозні орієнтири і границі розвитку фінансово-економічної діяльності господарюючого суб’єкта;

На її основі розробляються обліково-аналітичні моделі, які використовуються при дослідженні параметрів управління та фінансовому обгрунтуванні стратегічних планів розвитку підприємства [35, с.336-346].

2.3 Вибір та обгрунтування системи показників для аналізу платоспроможності підприємства

Для об’єктивної оцінки платоспроможності підприємства передусім проводять аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності балансу здійснюється через порівняння коштів за активом, які згруповано за рівнем їхньої ліквідності (в порядку її зниження), із зобов’язаннями за пасивом, об’єднаними за строками їх погашення (в порядку зростання термінів сплати) [35, с. 353].

Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості їх перетворення на грошові кошти, активи підприємства підрозділяють на такі групи, в порядку зниження ліквідності:

Найбільш ліквідні активи (А1) – це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних рахунків. Сюди належать також поточні фінансові інвестиції та цінні папери, які можна прирівняти до грошей.

Активи, що швидко реалізуються (А2) – це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги та за розрахунками. Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб’єктивних та об’єктивних факторів: платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо.

Активи, що реалізуються повільно (А3), - це статті 2–го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи. Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

Активи, що важко реалізуються (А4) - це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду (усі статті 1–го розділу активу балансу («Необоротні активи»).

Неліквідні активи (А5) – це витрати майбутніх періодів.

Перші три групи активів (найбільш ліквідні; активи, що швидко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) протягом поточного господарського періоду постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємства.

Пасив балансу ранжується відповідно до зростання строків погашення зобов’язань наступним чином:

Негайні пасиви (П1) – це найтерміновіші пасиви, і сюди прийнято включати розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу), а також інші поточні зобов’язання за розрахунками.

Короткострокові пасиви (П2) – кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, векселі видані.

Довгострокові пасиви (П3) – це довгострокові зобов’язання – 3–й розділ пасиву балансу.

Постійні пасиви (П4) – це статті 1–го розділу пасиву балансу «Власний капітал».

Сталі пасиви (П5) – це доходи майбутніх періодів [35, с. 353 - 355].

Підприємство буде ліквідним, а отже і платоспроможним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов’язання.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу. Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм;

активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них;

активи, що повільно реалізуються, дорівнюють довгостроковим пасивам або перевищують їх;

активи, що важко реалізуються менші за постійні пасиви або дорівнюють їм;

неліквідні активи менші за доходи майбутніх періодів або дорівнюють їм.

Таким чином баланс вважається ліквідним, якщо:

А1?П1 (2.1) А2?П2 (2.2)

А3?П3 (2.3)

А4?П4 (2.4)

А5?П5 (2.5)

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов’язання підприємства, то обов’язково виконуються й останні дві умови, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його платоспроможність та фінансову стійкість.

Невиконання однієї з трьох умов указує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної. Баланси ліквідності за кілька періодів дають уявлення про тенденції зміни фінансового стану підприємства. Для складання фінансового плану одним з джерел інформації є баланс ліквідності, з допомогою якого можна здійснювати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації підприємства [21, с.229 - 230].

Для оцінки можливостей підприємства виконати свої зобов’язання перед кредиторами на другому етапі аналізу ліквідності та платоспроможності обчислюють показники ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але сутність їх в основному однакова як на українських підприємствах, так