і – коефіцієнт вагомості і - го товару в конкуренції на ринку, і=1;

Кі, Кіб – комплексні показники якості конкуруючих товарів – даного і базового , з яким ведеться порівняння;

Зі, Зіб – витрати на купівлю і використання цих товарів за їх життєвий цикл.

Індекс відносної ефективності товаровиробника визначають:

Je=і*Еj/Еjб, (1.9)

де k – кількість показників ефективності виробництва (j=1,2…k);

і – коефіцієнт вагомості показника ефективності, і=1;

Еj, Еjб – часткові показники ефективності організації та фірми – конкурента.

Загальноприйнятої методики оцінки конкурентоспроможності фірми поки що немає. Взагалі в умовах української економіки проблема досягнення конкурентоспроможності в теоретичному плані знаходиться практично на нульовому рівні. Тому потребує ґрунтовного вивчення та застосування на практиці.

Переваги розглянутих підходів і методик оцінки конкурентоспроможності товаровиробника в тому, що вони широко застосовуються в світовій практиці і є інструментом погляду в майбутнє, також розглянуті методики оцінки конкурентоспроможності носять не описовий, а конкретно – економічний, кількісний характер.

Наведемо недоліки розглянутих підходів і методик оцінки конкурентоспроможності. Дані підходи і методики не враховують застосування наукових підходів управління, таких як системний, комплексний, нормативний та ін. Тобто оцінка проводиться відносно одного фактору, що формує конкурентоспроможність, а не всіх одночасно, системно, комплексно. Якість управлінських рішень стосовно конкурентоспроможності дуже низька через обмежену можливість українських товаровиробників використовувати науково – виробничий, ресурсний потенціал інших країн, тримати секретні патенти та ноу – хау, через інформаційну обмеженість та малу кількість знань в даній сфері. Слід також враховувати, що перевідна учбова література не може використовуватися як основна, а тільки як довідкова, пізнавальна, оскільки зарубіжна література не враховує специфіки формування українського ринку, особливостей, в тому числі національних, ринкових відносин тощо.

1.3. Особливості регулювання конкурентоспроможності на електроенергетичному ринку

Основним нормативним актом, що регулює діяльність електроенергетичних підприємств, є Закон України «Про електроенергетику» від 16.10.1997 №575/97-ВР. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов’язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

В І розділі даного Закону «Загальні положення» визначено основні терміни, що вживаються в діяльності електроенергетичних підприємств; окреслено сферу дії Закону; висвітлено особливості регулювання відносин в електроенергетиці; вказано напрямки державної політики в електроенергетиці; конкретизовано право власності в галузі; сформовано норми, правила і стандарти в електроенергетиці.

В ІІ розділі Закону України «Про електроенергетику» описано компетенцію органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в електроенергетиці, причому функції державного управління в галузі покладено на органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України. Державний нагляд в електроенергетиці покладено, згідно Закону, на державну інспекцію з експлуатації електричних станцій і мереж та Державну інспекцію з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є Національна комісія регулювання електроенергетики України (далі НКРЕ).

У ІІІ розділі Закону визначено порядок державного регулювання діяльності в електроенергетиці. Зокрема державне регулювання діяльності в галузі, згідно Закону, здійснюється шляхом надання ліцензій на здійснення окремих видів діяльності в електроенергетиці, формування тарифної політики, встановлення порядку здійснення контролю за діяльністю суб’єктів електроенергетики, інших учасників оптового ринку електричної енергії та відповідальності за порушення ними умов і правил здійснення діяльності на оптовому ринку електроенергії.

У ІV розділі Закону України «Про електроенергетику» визначено економічні та організаційні основи діяльності в електроенергетиці. Зокрема конкретизовано порядок та функції управління об’єднаною енергетичною системою України, описано умови функціонування оптового ринку електричної енергії, антимонопольні обмеження, сформовано загальні принципи встановлення тарифів на енергію, відзначено основні положення щодо проектування, будівництва, реконструкції об’єктів електроенергетики, їх охорони та охорони навколишнього середовища, особливостей умов праці в галузі, перераховано права, обов’язки та відповідальність енергопостачальників, споживачів електричної енергії та відповідальність за порушення даного Закону.

Також в Законі визначено, що суб’єкти електроенергетики беруть участь у міжнародному науково – технічному, зовнішньоекономічному та інших формах міжнародного співробітництва відповідно до державних програм, міжнародних договорів України та законодавства України.

Оскільки електроенергетичні підприємства наділені статусом локальних монополій згідно Закону України «Про природні монополії», НКРЕ є окремою структурою, яка регулює та контролює процеси на енергоринку.

НКРЕ було створено Указом Президента України від 08.12.1994 №738 «Про Національну комісію з питань регулювання електроенергетики». Вона є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

НКРЕ здійснює свої повноваження безпосередньо та через підпорядковані їй територіальні органи.

Основні завдання Комісії:

участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку і функціонування оптового ринку електроенергії, ринків газу, нафти та нафтопродуктів;

державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі;

сприяння конкуренції у сфері виробництва електричної енергії, постачання електричної енергії та газу, видобутку газу та нафти, зберігання та реалізації газу, нафти і нафтопродуктів;

забезпечення проведення цінової і тарифної політики в електроенергетиці та нафтогазовому комплексі;

забезпечення ефективності функціонування товарних ринків на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів і послуг;

захист прав споживачів електричної і теплової енергії, газу, нафти та нафтопродуктів; розроблення і затвердження правил користування електричною енергією та газом; координація діяльності державних органів у питаннях регулювання ринків енергоносіїв;

видача суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво електричної енергії в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії (ліцензійними умовами), передачу та постачання електричної енергії, зберігання природного газу в обсягах, що перевищують