Метою цієї магістерської роботи є аналіз ефективності функціонування механізму державного управління ринком цінних паперів в Україні.

Для досягнення поставленої мети було окреслено і вирішено такі завдання:

- проаналізовано процеси становлення, розвитку та функціонування фондового ринку в Україні;

- охарактеризовано особливості механізму державного управління фондового ринку в Україні;

- запропоновано заходи щодо удосконалення системи державного управління фондовим ринком в Україні.

Об'єктом дослідження є ринок цінних паперів України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади формування і функціонування механізму державного управління ринком цінних паперів в Україні.

Методологічною основою магістерської роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали проведеного дослідження можна використати в діяльності територіальних управлінь Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної податкової адміністрації, а також у роботі саморегулівних організацій професійних учасників ринку цінних паперів.

Логіка проведеного дослідження зумовила структуру роботи: вступ, три розділи (вісім підрозділів), висновки, загальний обсяг яких складає 89 сторінок. Список використаних джерел містить 42 найменування. У роботі вміщено 1 таблицю. Положення основного тексту доповнює матеріал, викладений у 4 додатках.

Розділ 1

СТАНОВЛЕННЯ, РОЗВИТОК ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

1.1 Сутність і функції ринку цінних паперів

1.1.1 Фондовий ринок як складова фінансової системи України

Формування та розвиток національного ринку цінних паперів відіграло важливу роль у реформуванні економіки України на ринкових засадах. Ст. 2 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» визначає фондовий ринок (ринок цінних паперів) як сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів) [3].

Предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. Ч. 1 ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» містить їх визначення: «Цінні папери – документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам» [3].

Специфіка цінних паперів «вимагає, щоб угоди з ними укладалися через посередників, тому що:

реквізити цінних паперів можуть бути невідомі покупцям і продавцям, що відкриває широкі можливості для шахрайства, якщо цінні папери переходять безпосередньо від продавця до споживача;

торгівля цінними паперами завжди здійснюється за визначеними правилами, які можуть бути невідомі покупцям» [16, c.96].

Ринок цінних паперів – одна з частин фінансового ринку (поряд із ринком банківських кредитів). Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші на кілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.

«Інвестиційний ринок є потужним важе-лем розвитку економіки країни, дійовим засобом мобілізації нагромаджень і спря-мування фінансових ресурсів у ті галузі виробництва, які принесуть найбільший прибуток» [14, c.177].

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.

Розглядаючи сутність ринку цінних паперів, слід брати до уваги, що в будь-якій торгівлі є дві сторони: одна продає товар, інша купує. Відбувається обмін товару на гроші. Спонукальний мотив простий: одна сторона має товар, але хоче одержати гроші, а інша — має гроші, але хоче одержати товар. Те саме відбувається і у процесі час обігу цінних паперів. Один із суб'єктів ринкових відносин має надлишок грошей тому, що його доходи перевищують витрати, але він не має можливості (або ба-жання) активно зайнятися використанням надлишку своїх грошей у господарській діяльності. У нього так звана надлишкова фінансова позиція. Іншому, навпаки, бракує коштів тому, що його витрати пе-ревищують (або незабаром перевищуватимуть) доходи, але він має можливість (або бажання) активно використати грошові кошти в го-сподарському обороті. У такому разі говорять про дефіцитну фінан-сову позицію. У кожного з потенційних учасників фондової операції різні ситуації й різні потреби. Саме це стає основною причиною, що спонукає їх брати участь в обігу цінних паперів, які є предметом торгівлі на фондовому ринку. Якщо купівля-продаж відбулися за однакових фінансових позицій сторін (немає ні надлишку грошей, ні їхнього дефіциту), то можна впевнено стверджувати, що це сталося зовсім не з економічних міркувань.

Випуск цінних паперів в обіг називають також емісією, а особу, котра випускає цінні папери (здійснює емісію), — емітентом (слово «емітент» походить від латинського «той, що випускає»). Часто ото-тожнюють емітента і продавця цінних паперів. Але це не зовсім ко-ректно. Справді, емітент, який випускає цінні папери, завжди є продавцем: для того він їх і випускає, щоб продавати. Але перший-ліпший продавець цінних паперів не завжди є емітентом. Останній може продати свої цінні папери посереднику. Посередник спочатку є покупцем цінних паперів, а потім, торгуючи ними, стає продавцем. Поняття «емітент» і «продавець» збігаються на первинному ринку цінних