Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [14, c. 181].

На кожному ринку складається індивідуальне і завжди рухоме співвідношення між дрібними інвесторами, для яких дохід від вкладень у цінні папери не є основним, а також індивідуальними. Для останніх купівля-продаж цінних паперів – головне джерело отримання засобів існування й розвитку або суттєва частина операційної діяльності (торгівці, корпоративні інвестиційні фонди, управляючі компанії, які створили пайові інвестиційні фонди, накопичувальні пенсійні фонди, страхові установи, банки).

Саморегулівна організація професійних учасників фондового
ринку - неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів та зберігачів), утворене відповідно до критеріїв та вимог, установлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, які на
підставі ліцензії, виданої Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України.

1.2 Інфраструктура та основні інституції ринку цінних паперів

У функціонуванні ринку цінних паперів виключно важливу роль відіграє його інфраструктура.

За визначенням О.К. Гаршиної, «інфраструктура фондового ринку – це комплекс соціальних інститутів, правової й інформаційної бази, що забезпечує реалізацію функцій ринку цінних паперів» [16, c. 100]. Інфраструктура ринку цінних паперів схематично показана в додатку A.

Вся існуюча система інститутів фондового ринку являє собою інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. Нині на Україні працюють 25 територіальних управлінь Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії.

Розвиток ринку капіталів передбачає значну кількість елементів інфраструктури, а саме: фондові біржі, валютні біржі, спеціальні страхові фонди, інформаційні агентства, брокерські фірми, комерційні банки, незалежні реєстратори, депозитарії, трастові інститути, біржові склади, розрахунково-клірингові палати. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов’язана з державою.

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об’єднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.

Розподіл обов’язків між основними групами учасників ринку у цілому показано в додатку Б.

Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.

Ринок цінних паперів охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім, облігації, векселі, сертифікати, до інструментів власності – всі види акцій, а до їх похідних – опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку, є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний [25, c. 8-13]. Первинний фінансовий ринок формується за рахунок емісії цінних паперів підприємствами. Він охоплює розміщення тільки-но випущених цінних паперів. Одна з головних вимог до нього – прозорість, що дозволяє зробити обґрунтований вибір із загальної пропозиції паперів для вкладення коштів у найкращу з них.

Продаж цінних паперів може бути прямим або опосередкованим. Прямий продаж - це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів. Опосередкований продаж - це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська кантора.

Якщо на первинному ринку уперше відбувається реалізація випущених цінних паперів, доход від якої надходить емітенту, то вторинний ринок цінних паперів - це повторна купівля або продаж цінних паперів. Він поділяється на біржовий та позабіржовий ринки [16, c. 177].

Фондові біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. Високоефективні біржові технології роблять фондові ринки більш динамічними, уніфікують, роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансові операції. Біржовий ринок є саморегульованим механізмом акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових