В С Т У П

Сьогодні проблема активізації інвестиційних процесів є однією із найбільш важливих у системі державного регулювання економіки України.

Для забезпечення стабільного розвитку економіки й досягнення Україною конкурентоспроможності на світовому ринку виникає потреба у значному

надходженні інвестиційних ресурсів в економіку і їх оптимальному розподілі з

урахуванням балансу між короткотерміновою рентабільністю і стратегічними

завданнями щодо розвитку національної економіки України.

Однак за роки реформ інвестиційні процеси були порушені і глибоко де-

формовані. Адміністративні методи управління інвестиційним процесом, які

діяли за часів командної економіки, вже не працюють, водночас ринкові

інструменти і важелі ще тільки формуються.

В українських підприємств досі спостерігається недостатність стимулів

щодо використання частини своїх доходів на інвестиції. Низький рівень реаль-

них доходів, і як наслідок, зниження сукупного попиту населення, недовіра

громадян до кредитних установ зменшують і без того низький потенціал ін-

вестиційних ресурсів. Нерозвиненість системи ринкового господарювання в

Україні гальмує перехід до переважно ринкових важелів та інструментів активі-

зації інвестиційного процесу.

Важливими умовами зростанння накопичень та активізації інвестиційних

процесів в економіці країни є зниження інвестиційних ризиків, підвищення

довіри потенційних інвесторів до господарських партнерів і держави. Для цього

необхідні політична й економічна стабільність, зміцнення права власпості, по-

ліпшення управління підприємстввами, успішнісь боротьби з економічною

злочинністю.

Перехід до переважно ринкових методів активізації інвестиційного проце-

су в Україні неможливий без становлення сучасної інституціональної інфра-

структури ринку капіталу; посилення державного контролю за ціноутворенням у природних монополіях з метою зміни несприятливого для обробної промис-

ловості співвідношення цін на сировину і готову продукцію, що знижує конку-

рентоспроможність продукції українських підприємств; участі держави у коьпенсуванні фінансового ризику інвестицій за рахунок як удосконалення за-

конодавства, так і часткового гарантування інвестицій.

Грунтовне дослідження різних аспектів державного регулювання інвести-

ційних процесів в економіці України здійснили у своїх п рацях І.В.Алєксєєв,

В.Г.Бодров, Ю.М.Бажал, О.В.Величко, А.П.Гріневич Ю.П.Шаров та ін.

Нині актуальним є аналіз нових тенденцій розвитку інвестиційних проце-

сів, їх трансформації в умовах становлення ринкових відносин в Україні.

Більш глибокого дослідження потребують проблеми підвищення ефективності

заходів щодо державного регулювання інвестиційних процесів як основного

чинника становлення ринкових відносин і подальшого розвитку економіки

України.

2

Під інвестиціями варто розуміти всі види майнових та інтелектуальних

цінностей, власник яких вкладає їх в об’єкти підприємницької діяльності з

метою одержання доходу. Майнові цінності можуть становити нерухомість,

цінні папари, устаткування для виробництва товарів, інтелектуальні – авторські

права, права на винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки,

goodwill (репутація підприємства), технології, інформаційне забезпечення.

Структура інвестицій має такі складові: розширення або модернізація ви-

робництва; створення виробничої інфраструктури; створення товарноматеріа-

льних запасів та резервіі; створення соціальної інфраструкури; підготовка та

перепідготовка персоналу; наука та наукове обслуговування.

Варто розрізняти ринкові і неринкові стимули інвестиційного процесу.

Прибутковість – це найважливіший структуроутворюючий критерій, що

визначає природу функціонування ринкових стимулів інвестиційного процесу.

До неринкових, суто державно-адміністративних стимулів варто віденести

ті, якими управляє безпосередньо держава і дія яких базується не на стихійному

ринковому механізмі, а встановлюється адміністративно, державними органами

на основі планування, складання бюджету тощо.

До межових, частково-ринкових стимулів доцільно віднести іституціональ-

ні й організаційні структури, функціонування яких безпосередньо впливає на

суто ринкові стимули.

Під ринковими розуміються такі стимули, що властиві ринковій системі

господарювання і спираються на основний ринковий принцип – одержання

максимального прибутку.

За місцем виникнення і сферою впливу всі ринкові стимули можна класи-

фікувати на кілька основних груп: “зовнішні фактори”, “розподіл витрат на

інвестиції”, “зовнішні джерела інвестицій”, “внутріня політика підприємства”.

Стимули усередині груп взаємозалежні і частовзаємозамінні, між групами також можна простежити наявність важливих взаємодій. Стимули функціону-

ють не в ізоляції, а значно впливають один на одного.

Наявність і розмір внутрішніх джерел інвестицій впливає на норму вироб-

ничого накопичення, а вона, у свою чергу, формує внутрішні джерела для май-

бутнього використання. Крім того, внутрішні джерела фінансування одного

підприємства можуть стати зовнішніми для іншого, а їх наявність у підприє-

мства, безумовно, знижує попит на зовнішні інвестиційні ресурси, а отже, і

загальний попит на інвестиції на ринку. Зовнішні джерелаінвестицій значно

впливають на попит на інвестиційні ресурси і споживчі товари, підвищуючи

платоспроможність підприємства, а також можуть бути використані як інстру-

мент впливу на конкурентне середовище.

Підвищення прозорості підприємств позитивно впливає на зовнішні

джерела інвестицій.

Усередині зовнішніх факторів існують такі зв’язки. Попит на споживчі

3

товаризначно впливає на конкуренцію, а також зумрвлює попит на інвестиційні товари.

Конкуренція підвищує попит на інвестиційні ресурси, оскільки вона зму-

шує підприємства постійно модернізувати виробництво. Разом з цим конкурен-

ція в галузях інвестиційного комплексу впливає на пропозицію інвестиційних ресурсів.

Ефективне функціонування ринкових стимулів неможливе без формування

надійних основ ринку інвестицій. Провідну роль у створенні цих основ відіграє

державва. До них належать: інституціональні основи; формування відповідного

законодавства; податкова система; гарантії політичної стабільності; законність,

виконання сторонами договірних зобов’язань; економічна стабільність.

Незважаючи на тривалість процесу демократичних і економічних реформ в

Україні, ситуація в країні, як і раніше, має ознаки перехідної економіки. У та-

ких умовах для активізації інвестиційного процесу необхідне створення особ-

ливих умов для ефективного функціонування ринкових стимулів.

Суспільство зобов’язано розвивати й інвестувати у виробництво. В Украї-

ні цього не відбувається.

На сьогодні в Україні інвестиційна активність внутрішніх і зарубіжних

інвесторів значною мірою стримується за рахунок сформованого несприятливо-

го інвестиційного клімату, цілої низки зовнішніх і внутрішніх факторів. Серед

внутрішніх факторів, що стримуютьактивність інвестиційних процесів, необ-

хідно виділити такі: зниження фінансових можливостей бюджетів усіх рівнів,

а також суб’єктів господарювання і населення; недосконалість